ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"21" січня 2014 р. м. Київ К/800/35361/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Муравйова О.В.
за участю секретаря: Гончар Н.О.
представників:
позивача: Соловйова О.М.
відповідача: Мірошниченко М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року
у справі № 2а-11381/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний виставковий центр"
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний виставковий центр" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Міжнародний виставковий центр") звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2012 року в задоволенні позовних вимог ТОВ "Міжнародний виставковий центр" відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2012 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У запереченні на касаційну скаргу ТОВ "Міжнародний виставковий центр", посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України (2747-15) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Міжнародний виставковий центр" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Альфа-Тех" за липень, грудень 2011 року, за результатами якої складено акт від 10.05.2012 року №379/23-02/20076465.
В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. 198.2, пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: по взаємовідносинах з ПП "Альфа-Тех" завищено суму податкового кредиту з ПДВ на суму -1102123 грн. та ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 236 Цивільного кодексу України.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 року №0002712230 про донарахування основного зобов'язання ТОВ "Міжнародний виставковий центр" з податку на додану вартість у розмірі 1102123,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 275531,00 грн.
Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Міжнародний виставковий центр" та ПП "Альфа-Тех" було укладено договір купівлі-продажу устаткування №076/11 від 06.07.2011, відповідно до умов якого ПП "Альфа-Тех" зобов'язалось продати, а позивач купити технологічне устаткування для виробництва меблів, що було в експлуатації та відновлене, перелічене у специфікації.
Фактичне виконання умов договору підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, тощо.
Документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , є документами первинного обліку.
01.09.2011 року між позивачем та ПП "Альфа-Тех" було укладено договір про виконання робіт №0911, відповідно до умов якого ПП "Альфа-Тех" зобов'язалось за завданням ТОВ "Міжнародний виставковий центр" виконати роботи по формуванню комплектів фурнітури для виробництва меблів, розкрою заготовок для пакування, переробці коркових виробів та інше.
01.11.2011 року між ТОВ "Міжнародний виставковий центр" та ПП "Альфа-Тех" укладено договір купівлі-продажу устаткування № 0111, відповідно до умов якого ПП "Альфа-Тех" зобов'язалось продати, а позивач купити технологічне устаткування для виробництва меблів, що було в експлуатації та відновлене та складське устаткування, перелічене у специфікації.
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Альфа-Тех" підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання виконаних робіт, тощо.
Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку про рух коштів.
Використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.
Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , є документами первинного обліку.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та ПП "Альфа-Тех".
Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочину, з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного законодавства.
Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214- 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов