Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Розваляєвої Т.С.; Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Тернопільського колективно творчо-виробничого підприємства "Тернопільархпроект" до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про скасування рішень, що переглядається за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року,

У серпні 2011 року Тернопільське колективне творчо-виробниче підприємство "Тернопільархпроект" (Підприємство) звернулося до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі (Управління ПФ) про скасування рішень.

Зазначали, що оскаржуваними рішеннями до позивача застосовано фінансові санкції: за несвоєчасне подання звітності до Управління ПФ за грудень 2010 року - штраф в розмірі 4 139,08 грн; за донарахування сум своєчасно необчислених та несплачених страхових внесків за лютий 2010 року - штраф в розмірі 14 756,06 грн.

Посилаючись на те, що страхові внески за лютий 2010 року сплачені в повному обсязі та своєчасно, а донарахування здійснено внаслідок технічних помилок при поданні електронного варіанту звіту, а також на те, що звіт за грудень 2010 року хоч і поданий із запізненням (внаслідок необхідності здійснення згаданого донарахування), проте внески за цей місяць сплачені своєчасно, просили скасувати рішення Управління ПФ від 12 травня 2011 року № 315 та від 1 лютого 2011 року № 21.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено.

У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що звіт до Управління ПФ за грудень 2010 року з відомостями, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, подано Підприємством 27 січня 2011 року, в той час як останнім днем його подачі є 20 січня 2011 року.

Рішенням Управління ПФ від 1 лютого 2011 року № 21 за вказане порушення до позивача застосовані фінансові санкції, передбачені пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( Закон № 1058-IV (1058-15) ), в розмірі 4 139,08 грн.

Також встановлено, що 12 травня 2011 року Управлінням ПФ проведено планову перевірку Підприємства з питань дотримання законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за результатами якого складено акт від 12 травня 2011 року.

Актом зафіксовано, що при подачі електронного звіту за лютий 2010 року платником невірно сформовано електронні відомості в розрізі найманих працівників, що призвело одночасно до заниження фонду оплати праці на 76 219,34 грн та завищення цього ж фонду на 11 415 грн. Вказані неточності виправлені платником самостійно шляхом коригування відповідних відомостей у звіті за грудень 2010 року.

Рішенням Управління ПФ від 12 травня 2011 року № 315, прийнятим на підставі даних акта перевірки, до позивача застосовані санкції, передбачені пунктом 4 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV, в розмірі 14 756,06 грн.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення порушень, за які застосовані оскаржувані санкції, підтверджується матеріалами справи, а оскільки пенсійні органи зберігають право застосовувати такі санкції після 1 січня 2011 року, відповідач діяв в порядку, та в межах повноважень, наданих йому законом.

Скасувавши це рішення та задовольнивши позов, апеляційний суд виходив з того, що з 1 січня 2011 року частина дев'ята статті 106 Закону № 1058-IV виключена, а значить у відповідача не було правових підстав для її застосування.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким висновком апеляційного суду погоджується частково.

Відповідно до пунктів 4 та 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV (в редакції, що діяла до 1 січня 2011 року), виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції: за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми; за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В той же час, Законом України від 8 липня 2010 року № 2464 - VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) ( Закон № 2464-VІ (2464-17) ) вищенаведена частина дев'ята статті 106 Закону № 1058-IV виключена.

Розглядаючи питання щодо правомірності її застосування у 2011 році, колегія суддів виходить з такого.

У зв'язку з прийняттям Закону № 2464-VІ (2464-17) запроваджена принципово нова система сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Нею передбачені єдиний вид страхового внеску, нова процедура його справляння та нові правила щодо відповідальності за порушення правил нарахування та сплати внеску. При цьому, з аналізу Закону № 2464-VІ (2464-17) вбачається, що його правила (окрім Прикінцевих та перехідних положень) не поширюються на правовідносини зі сплати страхових внесків за діючими раніше видами соціального страхування. Це, в тому числі означає, що відповідальність, встановлена Законом № 2464-VІ (2464-17) , передбачається за правопорушення з іншим об'єктом і не може застосовуватись до порушень сплати страхових внесків за діючими раніше видами страхування.

Таким чином, законодавцем запропонована така конструкція спірних відносин, згідно з якою з 1 січня 2011 року справляється новий вид страхових внесків, і регулювання їх сплати здійснюється згідно з спеціальним нормативним актом - Законом № 2464-VІ (2464-17) . В той же час, регулювання відносин щодо несплачених страхових внесків за попередніми видами страхування здійснюється за правилами законодавства, що діяло до набрання чинності Законом № 2464-VІ (2464-17) (з урахуванням окремих уточнень, внесених цим Законом).

Так, відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ (2464-17) , стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Згідно з абзацом шостим пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ (2464-17) на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Водночас, дія наведених положень Закону № 2464-VІ (2464-17) не поширюється на відносини із застосування санкцій за несвоєчасне подання звітності, оскільки цими нормами врегульовано питання стягнення страхових внесків та штрафних санкцій, застосованих за несплату (несвоєчасну сплату) страхових внесків. Тобто у пенсійних органів зберігаються повноваження із застосовування лише тих штрафних санкцій, що пов'язані з правильністю нарахування та своєчасністю сплати страхових внесків.

Оскільки санкції, про які йдеться у рішенні Управління ПФ від 1 лютого 2011 року № 21, не стосуються несплати (несвоєчасної сплати) позивачем страхових внесків, а застосовані за порушення строку подання відомостей, які використовуються в системі персоніфікованого обліку, то після 1 січня 2011 року в Управління ПФ не було підстав для застосування виключеного пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV.

З викладеного вбачається, що висновок апеляційного суду про скасування рішення Управління ПФ від 1 лютого 2011 року № 21 є обґрунтованим.

В той же, час аналогічний висновок апеляційного суду щодо рішення Управління ПФ від 12 травня 2011 року № 315 є передчасним з огляду на те, що у цьому рішенні йдеться про застосування санкцій за донарахування страхових внесків.

З мотивації, викладеної вище, вбачається, що у разі існування станом на 1 січня 2011 року (або пізніше) у Підприємства заборгованості зі сплати страхових внесків, пенсійний орган зберігає повноваження зі стягнення такої заборгованості із застосуванням санкцій, передбачених виключеною частиною дев'ятою статті 106 Закону № 1058-IV.

Позивач під час провадження у судах першої та апеляційної інстанції неодноразово зазначав, що страхові внески, донараховані Управлінням ПФ за лютий 2010 року, сплачені вчасно, а факт донарахування мав місце лише в частині внесення змін до електронного звіту та картки обліку страхових внесків.

У випадку підтвердження таких доводів, рішення Управління ПФ від 12 травня 2011 року № 315 не може вважатись законним, оскільки у ньому йдеться про застосування санкції, передбаченої за донарахування виключно несплачених внесків.

Судами не досліджувалось питання повноти виконання Підприємством обов'язку зі сплати страхових внесків за лютий 2010 року станом на момент винесення оскаржуваного рішення Управління ПФ. Матеріали справи не дають можливості для касаційного суду однозначно відповісти на вказане питання.

Відповідно до частини першої статті 158 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З міркувань, викладених вище, оскаржувані рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки суди в повному обсязі не дослідили усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначене є підставою для часткового скасування їх рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідності до вимог частини другої статті 227 КАС України, згідно з якою підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2013 року в частині задоволення вимоги про скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі від 12 травня 2011 року № 315 скасувати, а справу в цій частині вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.