Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.

Винокурова К.С.

Кочана В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,

У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні, в якому просив захистити його порушені права шляхом скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.08.2012 р. ВП №34019848 та закрити виконавче провадження ВП №34019848, відкрите відносно ОСОБА_4 на підставі вимоги УПФУ в м.Херсоні №Ф-267 від 13.07.2012 р.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4, зокрема, зазначав, що оскаржувана ним постанова про відкриття виконавчого провадження від 14.08.2012 р. винесена відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, оскільки на підставі вказаної постанови відкрито виконавче провадження по виконанню вимоги про сплату боргу від 13.07.2012р. за №Ф-267, виданої Управлінням Пенсійного фонду України в м.Херсоні, й, при цьому, відповідачем не було враховано, що УПФУ в м.Херсоні є самоврядною неприбутковою організацією, а не органом державної влади, а отже вказана вимога не є виконавчим документом й не підлягає виконанню в порядку Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права й неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення судів скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України в м.Херсоні для примусового виконання до Відділу державної виконавчої служби Суворівського районного управління юстиції у м.Херсоні було направлено вимогу №Ф-267 від 13.07.2012 р. про стягнення з підприємця ОСОБА_4 4010,30 грн. недоїмки зі сплати єдиного внеску.

14.08.2012 р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Суворівського районного управління юстиції у м.Херсоні винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №34019848 та надано боржнику семиденний строк для добровільного виконання.

Суди попередніх інстанцій, розглянувши справу, дійшли висновку щодо правомірності дій відповідача по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження з наступних підстав.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV (606-14) ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 17 Закону №606-ХІV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

При цьому, як правильно вказав суд першої інстанції, Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні є органом державної влади, який здійснює повноваження, покладені на нього законодавством, зокрема, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування" (2464-17) , Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011р. №384/2011 (384/2011) , тощо.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове держане соціальне страхування" рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Статтею 18 Закону №606-ХІV передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ст. 25 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Залишаючи без задоволення позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вимога Управління Пенсійного фонду України в м.Херсоні №Ф-267 від 13.07.2012 р. відповідає вимогам, які пред'являються до виконавчого документа, строк пред'явлення її до виконання не закінчився, вказаний виконавчий документ пред'явлений до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання.

При цьому, як також правильно вказав суд першої інстанції, з аналізу наведених вище положень Закону №606-ХІV (606-14) не вбачається обов'язку державного виконавця перевіряти вимогу УПФУ на предмет її узгодження зі страхувальником чи оскарження в судовому порядку.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 210, 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.