Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика швейних виробів "Карпати-Інтерконтиненталь" на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 р. у справі №9104/37470/10 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика швейних виробів "Карпати-Інтерконтиненталь" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, —

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року, задоволено позов Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика швейних виробів "Карпати-Інтерконтиненталь" про стягнення адміністративно-господарських санкцій. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "фабрика швейних виробів "Карпати – Інтерконтиненталь" адміністративно-господарські санкції в сумі 31776 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скарга обґрунтована невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком про те, що на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також інформувати про відповідну кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

У частині 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб’єкт господарювання вжив усіх передбачених законом заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зважаючи на викладене, у випадку відсутності у діях суб’єкта господарювання складу правопорушення на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у статистичному звіті відповідача "Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік" за формою № 10-ПІ зазначено, що на підприємстві у звітному періоді не працювали інваліди у кількості визначеній вищезазначеним законом, а саме: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу – 196 осіб, чисельність інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях для інвалідів складає – 8 осіб, а працювали за 2008 рік – 6, середньорічна заробітна плата штатного працівника – 15888,00 грн., тому розмір санкцій за недотримання нормативу для працевлаштування складає – 31776,00 грн.

Водночас, суди не дали оцінку посиланню відповідача на те, що у період до 05.05.2008р. на підприємстві працювали 10 інвалідів, що відповідало встановленому Законом № 875-ХІІ (875-12) нормативу.

За таки обставин, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити рішення по справі без дослідження цих обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідності до вимог частини другої статті 227 КАС України, згідно якої підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду необхідно повно та всебічно з’ясувати всі обставини справи, вірно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні і правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 226, 230, 231 КАС України, колегія суддів –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика швейних виробів "Карпати-Інтерконтиненталь" задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 р. у справі №9104/37470/10 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2013 року про зупинення виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.