Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького міського суду м. Вінниця від 24 травня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Вінницької міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування рішення,

ОСОБА_5 звернулась з позовом до Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Вінницької міської ради від 5 липня 2005 року № 1326 "Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність і оренду" в частині передачі земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_6 по АДРЕСА_1.

Постановою Вінницького міського суду м. Вінниця від 24 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, третя особа - ОСОБА_4 - звернулась з касаційною скаргою на них, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В своїх запереченнях позивач зазначила про незгоду з касаційною скаргою, просила рішення судів залишити в силі.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що в користуванні ОСОБА_8 (батька позивача) перебували Ѕ будиноковолодіння АДРЕСА_2 із земельною ділянкою, яка надана йому рішенням Вінницької міської ради від 30 березня 2007 року, а також земельна ділянка, площею 0,44 кв. м, - прирізка з сусідньої земельної ділянки ОСОБА_9, яка надана в користування ОСОБА_8 рішенням виконкому Вінницької міської ради від 6 червня 1968 року № 47.

Після смерті батька 04 січня 2009 року позивач, згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, отримала Ѕ будиноковолодіння АДРЕСА_2 з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами.

Влітку 2011 року позивач звернулась до Вінницької міської ради із заявою про надання їй у приватну власність земельних ділянок, які знаходились в користуванні батька.

Після чого дізналась, що земельна ділянка, яка перебувала в користуванні батька, зменшилась на 0,59 кв. м в зв'язку з тим, що рішенням Вінницької міської ради від 5 липня 2005 року № 1326 "Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність" сусідні земельні ділянки, в тому числі і вказаної площі, передано у приватну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які отримали Державні акти на право власності на ці земельні ділянки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернулась до суду.

В обґрунтування вимог про його неправомірність та скасування позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі даних технічної документації ВРФ ДП "Центр ДЗК", які не відповідають дійсності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди керувались висновком судової експертизи, яким встановлено, що в протоколі обстеження та погодження межі земельної ділянки та Абрисі зовнішньої межі земельної ділянки землевласника (землекористувача), які складались з метою передачі у приватну власність суміжних земельних ділянок третім особам, відсутні прізвища та особисті підписи громадян ОСОБА_8 (померлого батька позивача) та ОСОБА_7, які були суміжними землекористувачами і з якими потрібно було погодити спільну межу між точками 35-38, що є порушенням вимог "Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю" № 43 від 4 травня 1999 року (z0354-99) .

За висновками судів, неврахування відповідачем вказаної обставини свідчить про наявність всіх правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає висновки судів передчасними.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення є законним і обґрунтованим, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 161 КАС України встановлено, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

За приписами статті 163 КАС України мотивувальна частина постанови має містити встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В порушення приписів вказаних норм, здійснивши розгляд справи, суди першої та апеляційної інстанцій не вказали норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини та якими керувалися суди, вирішуючи цей спір, докази, якими підтверджується порушення прав позивача, крім того повно і всебічно не з'ясували обставини в даній справі.

Так, за висновками судів, право позивача на спірну земельну ділянку, яка передана третім особам оскаржуваним рішенням відповідача, випливає зі ст. 377 ЦК України та ст. 120 Земельного кодексу України, за якими до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

Між тим, відповідно до пункту в) частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно із п. а) ч. 3 ст. 116 Земельного Кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Відповідно до статті 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Вказуючи про необхідність отримання погодження сусідніх землекористувачів, передбачену Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю" № 43 від 4 травня 1999 року (z0354-99) , судами не зазначено, яким чином порушення вказаного нормативно-правового акту свідчить про незаконність рішення міської ради про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу у приватну власність.

Відтак, скасувавши рішення відповідача з підстав його незаконності, судами не встановлено, яким чином законодавством України регулюється порядок затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність, і, відповідно, порушення яких норм свідчить про обґрунтованість вимог позивача.

Між тим, спір у справі виник внаслідок того, що, на думку позивача, земельна ділянка, яка передана третій особі, частково накладається на земельну ділянку, яка перебувала в користуванні її батька.

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Вирішуючи цей спір, судам необхідно було перевірити правовстановлюючі документи кожної із сторін цього спору щодо питання визначення меж їхніх земельних ділянок.

В матеріалах справи наявні відповідні документи третіх осіб.

Разом із тим, при розгляді справи судами не враховано, що відповідний державний акт позивача (її батька) на спірну земельну ділянку, а також рішення міської ради про передачу спірної частини земельної ділянки в користування батьку позивача, відсутні.

За таких обставин висновок судів про те, що внаслідок успадкування позивачем половини будинковолодіння, до неї перейшло право користування земельною ділянкою зазначеною нею площею, є передчасним.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Судами достеменно не встановлено того факту, що спірна земельна ділянка, передана у власність третім особам, обтяжена правом позивача на неї.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами неповно з'ясовані обставини у справі, що є підставою для скасування їх рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вінницького міського суду м. Вінниця від 24 травня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.