Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.11.2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.03.2010 року по справі №2а-16606/09/0570 за позовом Спільного українсько-турецького підприємства у формі закритого акціонерного товариства «Донецький завод алюмінієвих профілей»до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька, Головного управління державного казначейства України у Донецькій області про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11.11.2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.03.2010 року, позовні вимоги Спільного українсько-турецького підприємства у формі ЗАТ «Донецький завод алюмінієвих профілей»до ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька, Головного управління державного казначейства України у Донецькій області задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Спільного українсько-турецького підприємства у формі ЗАТ «Донецький завод алюмінієвих профілей» бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість в сумі 686985,00грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість у залежність від проведення податковими органами зустрічних перевірок, з урахуванням того, що перевіркою не було встановлено порушення позивачем формування податкового кредиту чи податкових зобов'язань та не виявлено помилок при здійсненні розрахунку сум бюджетного відшкодування на вказані періоди.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька 23.04.2010 року звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 27.04.2010 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.11.2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.03.2010 року, прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.1.8 ст.1, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем було подано до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість за листопад, грудень 2008 року, січень, березень, квітень 2009 року, в яких відображено суми податку, належного до відшкодування, а саме: листопад 2008 року -1612343,08грн.; грудень 2008 року -1329957,00грн.; січень 2009 року -991989,00грн.; березень 2009 року -47788,00грн.; квітень 2009 року -10299,00грн.

ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька було проведено ряд перевірок позивача щодо достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування та надано до Управління Державного казначейства у Куйбишевському районі м.Донецька Головного управління Державного казначейства України висновки про відшкодування позивачу податку на додану вартість, проте не у повному обсязі.

Суть спору полягає у невиконання податковим органом своїх обов'язків при наявності у позивача права на бюджетне відшкодування у розмірі 686985,00грн., за даними декларацій за листопад-грудень 2008 року, січень, березень -квітень 2009 року.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів пп. 7.4.5 п. 7.4, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 п.7.7. ст.7 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

За встановлених обставин, та враховуючи, що факт сплати сум податку на додану вартість своїм постачальникам встановлено податковим органом, про що зазначено в актах перевірок, позивачем виконано всі умови, передбачені Законом (168/97-ВР) , а тому останній має право на отримання бюджетного відшкодування.

При цьому, слід зазначити, що Закон України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб'єкта владних повноважень.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.11.2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.03.2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.