Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддів Васильченко Н. В., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Торезького міського суду Донецької області від 11 жовтня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради про стягнення допомоги по догляду за дитиною,

01 вересня 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату державної допомоги при народженні дитини.

Постановою Торезького міського суду Донецької області від 11 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить суд залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що позивач тричі перебувала в шлюбі.

Від першого шлюбу позивач має сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Від другого шлюбу - доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Від третього шлюбу - сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Згідно із статтею 12 Закону допомога при народженні дитини нараховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого на день народження дитини.

Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 6 пункту 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751 (1751-2001-п) , встановлено, що розмір та строк виплати допомоги, яка призначається одному з батьків дитини, визначається з урахуванням кількості живонароджених та усиновлених дітей (враховуючи померлих), які до народження дитини перебували на утриманні особи, якій призначається допомога, її чоловіка (дружини), крім дітей, від виховання яких зазначена особа (її чоловік, дружина) відмовилась, а також дітей, які передані на виховання іншій особі, та повнолітньої дочки (повнолітнього сина) чоловіка, які не були усиновлені дружиною. У разі народження двійні або більшої кількості дітей кожна дитина з їх числа вважається наступною.

10 травня 2011 року позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення їй допомоги при народженні третьої дитини.

03 червня 2011 року відповідач призначив допомогу при народженні дитини в розмірі 49 920 грн 00 коп., тобто в сумі, яка виплачується при народженні другої дитини.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила суд визнати таке рішення протиправним та скасувати його, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату їй допомоги при народженні третьої дитини.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що підстави для задоволення позову відсутні.

Рішення судів мотивовані тим, що за змістом пункту 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751 (1751-2001-п) , при призначенні допомоги враховується кількості живонароджених та усиновлених дітей (враховуючи померлих), які до народження дитини перебували на утриманні особи, якій призначається допомога. Між тим, старший син позивачки з 2008 року постійно проживає в місті Києві з батьком, що підтверджується довідкою КП «Житлосервіс». Крім того старший син до 28 серпня 2008 року навчався в спеціалізованій школі № 298 Оболонського району міста Києва, після чого перейшов навчатися до ліцею № 100 «Поділ»м. Київ. Такі обставини свідчать про те, що дитина перебуває на утриманні та вихованні її батька, а не матері, а тому підстави для виплати їй допомоги при народженні третьої дитини відсутні.

З такими доводами судів погодитися не можна.

Із змісту положень Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (2811-12) та Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751 (1751-2001-п) , вбачається, що, вирішуючи питання про призначення допомоги, слід виходити з того, скільки живонароджених та усиновлених дітей (враховуючи померлих) до народження дитини перебували на утриманні особи.

Позивач зазначає, що, незважаючи на проживання дитини з батьком, надає старшому сину необхідну матеріальну допомогу.

Однак такі обставини при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції не перевірялись. Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили лише з факту непроживання дитини з позивачем. Такі доводи судів є необґрунтованими.

Так утримання означає відсутність у дитини інших джерел існування, окрім допомоги матері. Якщо, крім допомоги, що надавалася матір'ю, дитина мала інші джерела, то слід встановити, чи є допомога позивача постійним і основним джерелом засобів для існування дитини. Постійний характер допомоги означає, що така була не одноразовою, а надавалася систематично. Основне значення допомоги слід з'ясувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку матері та інших джерел утримання. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Ні отримання дитиною утримання з інших джерел, ні окреме проживання від матері, не може бути перешкодою для визнання факту перебування на її (позивача) утриманні.

Відмовляючи в задоволенні позову суди обмежились посиланням на те, що дитина проживає з батьком та не з'ясували жодну з цих обставин.

Крім того, вирішуючи публічно-правовий спір, адміністративний суд повинен виходити з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Вирішуючи спір про законність дій відповідача, суди не вказали нормативного обґрунтування правомірності прийняття рішення про відмову в призначенні допомоги.

Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Торезького міського суду Донецької області від 11 жовтня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.