Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівЄмельянової В.І., Ліпського Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України

на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя від 27 листопада 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону, Державного казначейства України про стягнення недоплаченого грошового забезпечення,

У червні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення з Державної судової адміністрації України, Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону, Державного казначейства України недоплаченої заробітної плати за червень-грудень 2005 року. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 2003 року працює суддею Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону. Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 (513-2005-п) «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» (514-2005-п) підвищено оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України. Проте, цими постановами посадові оклади суддів не приведені у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 (865-2005-п) «Про оплату праці суддів», затвердивши схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів»співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Ця постанова набрала чинності з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови). Внаслідок цього з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України "Про статус суддів". Посилаючись на викладене, позивач просив задовольнити позовні вимоги щодо нарахування та виплатити заборгованості з недоотриманої заробітної плати за червень-грудень 2005 року.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 27 листопада 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2009 року, позов задоволено. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_4 недоплачене з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року (включно) грошове забезпечення у розмірі 74497,00 грн; зобов'язано Державну судову адміністрацію України перерахувати 74497,00 грн разом із податком з доходів фізичних осіб у розмірі 11175,00 грн, а також відповідну цим видаткам суму нарахувань на заробітну плату на рахунок Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя. Зобов'язано Військовий місцевий суд Сімферопольського гарнізону міста Сімферополя нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з грошового забезпечення за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року (включно) у розмірі 74497,00 грн у порядку, встановленому законодавством. Зобов'язано Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України здійснити вказані видатки з Державного бюджету України у порядку, встановленому законодавством. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

У касаційній скарзі Державна судова адміністрація України, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення судів та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 в 2005 році працював суддею Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону. Протягом червня-грудня 2005 року позивач отримував заробітну плату, розмір якої було визначено без врахування положень чинного на той час законодавства про оплату праці суддів.

Згідно із частиною четвертою статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про статус суддів» (2862-12) . Він встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу, є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче, від визначеної законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України, в межах своїх повноважень, прийняв постанову № 513 (513-2005-п) «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 (514-2005-п) «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 (865-2005-п) «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01 червня 2005 року, оскільки надав постанові від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) «Про оплату праці суддів»чинності з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, визнано п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) «Про оплату праці суддів»незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) . Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 (513-2005-п) і № 514 (514-2005-п) з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки за період з червень по грудень 2005 року позивач отримував заробітну плату у меншому розмірі, ніж це було передбачено Законом України «Про статус суддів» (2862-12) .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя від 27 листопада 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2009 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам та оскарженню не підлягає.