Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 01.03.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011

у справі № 2а-13373/10/2670

за позовом Закритого акціонерного товариства "Балтик Майстер"

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

Закрите акціонерне товариство "Балтик Майстер" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - товариством з обмеженою відповідальністю "Партнерська агенція "Контроль якості" за період з 01.11.2007 по 30.11.2007 та складено акт №9213/23-11/32044426 від 25.06.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0002382311/0 від 08.07.2010, №0002392311/0 від 08.07.2010, якими позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість 260056, 95 грн. та з податку на прибуток підприємств 325071, 21 грн..

Перевіркою встановлено безпідставне віднесення позивачем суми по взаємовідносинах з ТОВ "Партнерська агенція "Контроль якості" до складу валових витрат 866656, 54 грн., а також безпідставне включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та відображення її в податкових деклараціях з податку на додану вартість 173371, 30 грн.

Відповідно до пп. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

За змістом пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Господарські правовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнерська агенція "Контроль якості" мали місце на підставі взаємної усної домовленості, яка підтверджується фактичними діями сторін з її виконання, передачею товару та отримання оплати на банківський рахунок, що підтверджується наявністю рахунків-фактур, накладних та податкових накладних.

На момент укладення спірних господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Партнерська агенція "Контроль якості" у перевіряємий період згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Партнерська агенція "Контроль якості" мало статус юридичної особи, відомості про порушення провадження у справі про банкрутство підприємства до єдиного державного реєстру внесено лише 18.03.2008 року та на час здійснення господарських операцій та складання податкових накладних у період з 01.11.2007 по 31.11.2007 було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій досліджено товарність угод, що підтверджується податковими накладними які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно того, що оскільки сам по собі факт відсутності результатів звірки податкових органів з контрагентом позивача, у якого придбавалися товари по вищезазначеним договорам постачання, не є підставою для висновків про необґрунтоване завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 у справі № 2а-13373/10/2670 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 у справі № 2а-13373/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .