Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Рибченко А.О., Федоров М.О., Шипуліна Т.М.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"(далі –Товариство)

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011

у справі № 6/232-3/409/07-АП

за позовом Товариства

до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі –СДПІ),

за участю прокуратури Запорізької області,

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства –Колосовського Ю.О.,

СДПІ –Шилова А.К.,

Генеральної прокуратури України –Чубенка В.Г.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 20.07.2004 № 0000223206/0 та № 0000233206/0.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.06.2007 винесені у справі судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою дослідження обставин щодо реальності виконання спірних операцій з поставок товару.

За наслідками останнього розгляду справи постановою господарського суду Запорізької області від 19.10.2007 позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано. У прийнятті цього рішення суд першої інстанції послався на правильність формування позивачем податкового кредиту за правилом першої події (якою за даних обставин є перерахування передоплати за товар на рахунок постачальника), тоді як основною ознакою продажу товарів є те, що така операція передбачає перехід права власності на активи незалежно від строків отримання компенсації за поставлені товари.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 назване рішення скасовано; у позові відмовлено з мотивів відсутності економічної доцільності в авансовій формі розрахунку за спірними операціями.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариством просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду Запорізької області зі спору, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції у справі.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що за наслідками проведення СДПІ позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності нарахування податку на додану вартість Товариством за листопад-грудень 2003 року, березень-травень 2004 року, оформлену актом від 20.07.2004 № 11/32-6-00186542, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.07.2004 № 0000223206/0 про донарахування позивачеві податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 94 699 888 грн. (у тому числі 47 349 944 грн. за основним платежем та 47 349 944 грн. за штрафними санкціями) та податкове повідомлення-рішення від 20.07.2004 № 0000233206/0, за яким позивачеві суму заявленого бюджетного відшкодування ПДВ зменшено на 14 941 218 грн. та збільшено на 1 784 952 грн. В основу прийняття названих актів індивідуальної дії контролюючим органом покладено факт включення позивачем до податкового кредиту відповідних сум ПДВ у складі вартості попередньо оплачених, однак не поставлених на момент перевірки товарів (агломерату, коксу доменного та коксу камінно-вугільного).

Додатково апеляційним судом під час розгляду цієї справи за наслідками дослідження висновку судово-економічної експертизи у справі від 21.02.2011 № 1818/1819-10 встановлено, що фактично спірний товар був поставлений позивачеві у період з січня 2004 року по червень 2008 року на загальну суму 378 889 489,66 грн., а зайво внесені авансові платежі постачальники повернули Товариству в розмірі 20 640 918,08 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 названого Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право платника на податковий кредит виникає за правилом першої події, яка з огляду на приписи підпункту 7.3.1 пункту 7.3 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) збігається у часі з датою виникнення у постачальника відповідної суми податкових зобов'язань та моментом складення податкової накладної в порядку підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Розглядаючи ж питання реальності здійснення спірних операцій поставки як обов’язкової умови для формування податкового обліку платника, обидві попередні інстанції дійшли висновку про фактичне виконання поставок на адресу Товариства. При цьому відсутність розумної ділової мети та економічної доцільності зазначених операцій судами також не встановлено.

Покладений в основу рішення про відмову в позові висновок апеляційного суду про необхідність економічного обґрунтування щодо застосування учасниками операції авансових розрахунків не відповідає нормам матеріального права, позаяк такої умови здійснення господарських операцій та формування податкового кредиту чинним законодавством не передбачено.

Водночас слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що зі змісту пункту 1.4 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"випливає, що для цілей оподаткування поставка є операцією, яка передбачає перехід права власності на активи платника іншій особі. Виконання ж поставок товару позивачеві після проведення перевірки підтверджує існування наміру постачальників Товариства передати у власність останнього спірну продукцію на момент цієї перевірки.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на те, що податковим органом не наведено обставин, які б засвідчили недобросовісність Товариства як платника податків та позбавили б його права на зменшення суми податкових зобов’язань ПДВ за рахунок незаконно сформованого податкового кредиту, слід погодитися з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою обставин справи про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

А відтак Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області зі спору як скасоване помилково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 у справі № 6/232-3/409/07-АП скасувати.

3. Постанову господарського суду Запорізької області від 19.10.2007 у справі № 6/232-3/409/07-АП залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.