Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Господарського суду м. Києва від 15 червня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року

у справі № 25/3-А

за позовом Національного комплексу "Експоцентр України"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

Постановою Господарського суду м. Києва від 15 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року, позов Національного комплексу "Експоцентр України"(далі –позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі –відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000241550/2 від 02 листопада 2006 року. Стягнуто з рахунків Державного бюджету України на користь НК "Експоцентр України"3,40 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду м. Києва від 15 червня 2007 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року та прийняття нового рішення – про відмову в задоволенні позову повністю.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства України НК "Експоцентр України"з питань правильності визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість за грудень 2003 року та квітень 2004 року при здійсненні експортних операцій з продажу труб нержавіючих іноземним компаніям, за результатами якої складено акт № 08/26-0/21710384 від 30 травня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000241550/0 від 06 червня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 741 506,00 грн. (370 753,00 грн. –основний платіж, 370 753,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача задоволено частково. Остаточно, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000241550/2 від 02 листопада 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 556 129,50 грн. (370 753,00 грн. –основний платіж, 185 376,50 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено невідповідність ватажних митних декларацій вимогам підпункту 6.2.1 пункт 6.2 статті 6 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), оскільки в зазначених деклараціях одержувачами товару (труб нержавіючих) є компанії "R.S.N. F. LLC"та "Import –Export SDS", яких на момент вивезення товару за межі митної території України не існувало.

Крім того, судами встановлено, що згідно з договорами купівлі-продажу № 121/10 від 28 жовтня 2003 року, № 179/12 від 24 грудня 2003 року, № 19/02 від 27 лютого 2004 року позивачем придбано у Закритого акціонерного товариства "Завод нестандартного обладнання"труби нержавіючі, які в подальшому передано на імпорт згідно з укладеними договорами комісії № 80/10 від 28 жовтня 2003 року, № 68/12 від 24 лютого 2003 року, № 69/02 від 27 лютого 2004 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпроспецкспорт"та Приватним підприємством "Металопром".

На виконання договору комісії № 80/10 від 28 жовтня 2003 року, ТОВ "Дніпроспецкспорт"укладено зовнішньоекономічний контракт № 95/12 від 08 грудня 2003 року з компанією "Import –Export SDS"(Греція).

В свою чергу, ПП "Металопром"на виконання договорів комісії № 68/12 від 24 лютого 2003 року та № 69/02 від 27 лютого 2004 року укладено зовнішньоекономічні контракти № 44/03 від 26 березня 2004 року та № 46/03 від від 26 березня 2004 року з компанію "R.S.N. & F. LLC"(США).

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт експорту товару підтверджено належно оформленими ВМД № 70301/3/105921 від 29 грудня 2003 року, № 70301/4/101800 від 19 квітня 2004 року, № 70301/4/101776 від 19 квітня 2004 року, у зв’язку з чим товар, згідно з підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР, вважається експортованим платником податку, що дає йому підстави застосовувати ставку "0"відсотків до бази оподаткування операції з експорту труб нержавіючих.

Однак, такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВР при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 6.2.1 пункт 6.2 статті 6 Закону № 168/97-ВРтовари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.</par>

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суди попередніх зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не надали належної оцінки доводам відповідача, що товар позивачем за межі митної території України не вивозився, а особи, які зазначаються його покупцям, такими не є, оскільки, згідно даних, отриманих з Національного Центрального бюро Інтерполу в Україні, компанія "R.S.N. F.LLC"станом на 11 травня 1999 року припинила існування у зв’язку із застосуванням санкцій за порушення податкового законодавства США, а компанія "Import –Export SDS"не зареєстрована в реєстрі компаній та фінансово-господарську діяльність не здійснювала.

Таким чином, суд повинен був витребувати належні та допустимі докази того, що вантажні митні декларації є такими, що не відповідають дійсності.

Разом з тим, суд не вимагав від відповідача надати такі докази, не створив стороні у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин у справі, не дивлячись на те, що суд мав таку інформацію.

Разом з тим, при підтвердженні доводів відповідача про фактичне невивезення товару за межі митної території України, застосування позивачем бази оподаткування з податку на додану вартість за ставкою "0" відсотків було б безпідставним, не дивлячись на наявність у нього належним чином оформленої вантажної митної декларації.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об’єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 15 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.