К-14869/09-С Про стягнення недоотриманої суми разової щорічної допомоги - 25.11.2010 Прийняття

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Харкові ради (далі –УПСЗН), третя особа –Харківський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації про стягнення недоотриманої суми,-

У січні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що як учасник ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС 1 категорії за правилами статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"має право на щорічну допомогу на оздоровлення та як інвалід війни 2 групи відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"від 22 жовтня 1993 року має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що розмір виплачуваних йому допомог не відповідає розмірам, встановленим вказаними статтями, просив зобов’язати відповідача перерахувати та виплатити відповідні суми за 2005- 2007 роки. В подальшому змінив свої позовні вимоги і просив виплати йому вказані допомоги за 2007-2008 роки з урахуванням компенсації за їх невиплату.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2008 року позов задоволено. Зобов’язано УПСЗН здійснити ОСОБА_6 нарахування щорічної допомоги на оздоровлення та разової грошової допомоги за 2007-2008 роки відповідно до Рішень Конституційного Суду України від 09.07.2009 року та 22.05.2008 року з урахуванням компенсацій та індексацій на момент виплати.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою зобов’язано УПСЗН вчинити дії по донарахуванню та виплаті ОСОБА_6 щорічної разової грошової допомоги відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"за 2007-2008 роки та одноразової щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідно до вимог ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за 2007-2008 роки. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом війни 2 групи і має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної одноразової допомоги до 5 травня.

При цьому УПСЗН, де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу у 2007-2008 роках щорічну одноразову допомогу до 5 травня - відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки, а допомогу на оздоровлення - виходячи з розмірів, установлених

постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та

від 12 липня 2005 р. № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) (далі –постанова Кабінету Міністрів України № 562) у розмірі 120 гривень.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог щодо виплати позивачеві щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2007-2008 роки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення такої виплати, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) та рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані неконституційними положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , яким встановлено виплати щорічної разової допомоги щорічної грошової допомоги до 5 травня.

Проте з таким висновком погодитись неможливо, оскільки він не відповідає нормам матеріального права з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що інвалідам війни 2 групи виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року (489-16) інвалідам війни 2 групи була передбачена виплата щорічної разової грошової допомоги у 2007 році в розмірі 360 грн. і зупинена дія частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 вищенаведеного Закону України.

А пунктом 20 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) частину п'яту статті 12 та частину п'яту статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в редакціях, згідно з якими щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, а також інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 183 від 12 березня 2008 року (183-2008-п) встановлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги інвалідам війни 2 групи здійснюється у розмірі 400 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Водночас відповідно до позиції Конституційного Суду України, висловленої у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) , конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

При цьому, зазначені Закони України, в період, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу в порядку, визначеному частиною 4 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(до 5 травня 2007 року та до 5 травня 2008 року), не були визнані неконституційними.

Тобто у 2007 році позивачу була проведена виплата щорічної допомоги до 5 травня відповідно до законів, які діяли на момент виникнення спірних відносин, а саме: на час призначення та виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення вищезазначеної щорічної разової допомоги, і тому висновок судів про задоволення позовних вимог за вказаний період був помилковим.

Окрім того, колегія суддів вважає помилковим посилання судів на пункт 1 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі № 1-29/2007, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення п. 13 ст. 71, якою зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, а також посилання судів на рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) в частині визнання неконституційними положення статті 20 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", - оскільки зазначені рішення були прийняті після проведення виплати цієї допомоги.

Тобто, на момент виплати щорічної допомоги до 5 травня 2007 року відповідач діяв відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, суди при розгляді справи дійшли помилкового висновку, про те, що у 2007 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) були відсутні.

Однак, судами не було встановлено, коли саме позивачу здійснювалась виплата допомоги за 2008 року, в той час як це є визначальним для вирішення питання про правомірність або неправомірність дій відповідача.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не було встановлено в повному обсязі всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення даного спору, що призвело до ухвалення ними незаконних судових рішень в частині.

Що стосується виплат щорічної грошової допомоги на оздоровлення, суд апеляційної інстанції при розгляді даної справи дійшов правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен був керуватися ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Пунктом 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено частину четверту статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на 2007 рік.

Пункт 30 статті 71 Закону України Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) та про внесення до деяких законодавчих актів України", визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (v010p710-08) .

Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином дії відповідача є законними, оскільки у лютому 2007 року та у березні 2008 року - на момент виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007-2008 роки відповідно, частина 4 ст. 48 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не була діюча, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що у судів першої та апеляційної інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішень суди допустили порушення норм матеріального права, які призвели до постановлення в частині незаконних судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів - судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині зобов’язання УПСЗН виплатити ОСОБА_6 недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік та щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2007-2008 роки з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

В частині зобов’язання УПСЗН виплатити ОСОБА_6 недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня за 2008 рік відповідно до вимог ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України рішення судів підлягають скасуванню, а справа направленню в цій частині до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Харкові ради задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2008 року і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року в частині зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Харкові ради виплатити ОСОБА_6 недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік та щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2007-2008 роки –скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Харкові ради про стягнення недоотриманої разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік та щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки – відмовити.

Постанову Київського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2008 року і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року в частині зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Київської районної в м. Харкові ради виплатити ОСОБА_6 недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня за 2008 рік –скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення ї копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України (2747-15) .