Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Штульман І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі –УПСЗН) на постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2009 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до УПСЗН, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманих сум і

У позовній заяві, поданій до суду в травні 2008 року, ОСОБА_6 зазначала, що відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) їй як учаснику війни щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у

2005–2007 роках здійснено не в повному обсязі, просила стягнути на її користь недоплачені за цей період 3148,18 гривні

Постановою Красилівського районного суду Хмельницької області від

10 червня 2008 року позов задоволено частково: стягнуто з Державного

бюджету України в особі Державного казначейства України на користь позивача 1175,18 гривні недоплаченої одноразової грошової допомоги за 2007 рік. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково: зобов’язано УПСЗН нарахувати та виплатити

ОСОБА_6 разову щорічну грошову допомогу до 5 травня як учаснику війни за 2007 рік в сумі 1175,18 гривні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами як

апеляційної, так і першої інстанцій норм матеріального права в частині задоволення позову, просить скасувати їхні рішення в цій частині й ухвалити нове.

В поясненнях на касаційну скаргу Міністерство фінансів України, зазначає, що права позивача не порушено, просить відмовити в задоволенні позову.

У частині щодо відмови в задоволенні позову зазначені рішення не оскаржено.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивач є учасником війни і користується правом на отримання одноразової щорічної грошової допомоги, яка виплачується до

5 травня, передбаченим статтею 14 Закону № 3551-ХІІ.

Зазначену допомогу виплачено позивачеві у квітні-травні 2007 році (а.с.13)

в розмірі, встановленому статтею 29 Закону України від України від 19 грудня

2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ) – 55 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення щорічної одноразової грошової допомоги за 2007 рік, суди попередніх інстанцій вважали, що положення статті 29 Закону № 489-V суперечать статті 22 Конституції України, а тому грошова допомога підлягає виплаті позивачу в розмірі, передбаченому Законом № 3551-ХІІ (3551-12) .

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів.

Частиною п’ятою статті 14 Закону № 3551-ХІІ передбачено виплату учаснику війни щорічно до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі

3 мінімальних пенсій за віком. Згідно з частиною четвертою статті 171 цього

Закону особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають

право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Статтею 29 Закону № 489-V встановлено здійснити виплату щорічної

разової грошової допомоги до 5 травня учасникам війни у 2007 році у

розмірі 55 гривень. Цю норму Закону № 489-V (489-16) Рішенням КС № 6-рп/2007 (v0a6p710-07)

визнано неконституційною.

Отже, в період, упродовж якого ОСОБА_6 згідно з частиною четвертою статті 171 Закону № 3551-ХІІ могла отримати разову грошову допомогу до 5 травня (період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі) були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

Для вирішення спору судам попередніх інстанцій необхідно було

визначитись, який із цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності

Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика,

коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або

часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично

скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Тобто, в цьому випадку на період виникнення правовідносин, що є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни. Дія цих актів частково припинялася та відновлювалася у зв`язку із внесенням поточних змін у законодавство.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі

за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що нормами Закону № 489-V (489-16) фактично змінено положення Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в цьому випадку є положення статті 29 Закону № 489-V.

Таким чином, на дату нарахування і виплати відповідачем щорічної разової грошової допомоги –квітень - травень 2007 року –положення Закону № 489-V (489-16) були діючими, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для визнання

дій відповідача незаконними, оскільки при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги останній керувався саме положеннями Закону № 489-V (489-16) , норми якого, враховуючи вищевикладене, мають пріоритет над нормами Закону № 3551-ХІІ (3551-12) .

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України

суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів як апеляційної, так і першої інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

В іншій частині рішення суду апеляційнгої інстанції, яким скасовано рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення –про відмову в позові

– в цій частині залишається без змін.

Керуючись статтями 220, 222–224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу управління праці та соціального забезпечення

населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого

2009 року та постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від

10 червня 2008 року в частині задоволення позовних вимог скасувати.

У цій частині ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманих сум за 2007 рік відмовити.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2009 року залишити без змін

постанова оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.