Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Штульман І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Роменської міської ради Сумської області (далі –УПСЗН) на постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області

від 6 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного

суду від 26 лютого 2009 року справу за позовом ОСОБА_6 до УПСЗН про визнання дій неправомірними та відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної при виплаті грошової допомоги учаснику бойових дій, і

У позовній заяві, поданій до суду в липні 2008 року, ОСОБА_6 зазначав, що відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) йому як учаснику бойових дій щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, однак розмір виплаченої йому допомоги за 2007 та 2008 роки склав усього 590 гривень. Посилаючись на відмову УПСЗН здійснити виплату зазначеної допомоги виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, позивач просив визнати такі дії УПСЗН протиправними та стягнути

заборгованість за 2007 рік –1770,30 гривні та за 2008 рік –2095 гривень, а також відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14)

958,98 гривні як компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням

строків виплати цих коштів.

Постановою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 6 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2009 року, позов задоволено в частині

вимог про стягнення заборгованості.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить суд зазначені рішення скасувати та направити справу

на новий судовий розгляд.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивач є учасником бойових дій і згідно зі

статтею 12 Закону № 3551-ХІІ користується правом на отримання щорічно до

5 травня разової грошової допомоги.

Частиною п’ятою статті 12 Закону № 3551-ХІІ передбачено виплату щорічно до 5 травня учасникам бойових дій разової грошової допомоги в розмірі

5 мінімальних пенсій за віком.

Відповідачем грошову допомогу до 5 травня виплачено позивачеві:

за 2007 рік –10 квітня 2007 року (а.с. 11) в розмірі, встановленому статтею 29 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (далі – Закон № 489-V (489-16) ) – 280 гривень;

за 2008 рік –9 квітня 2008 року (а.с. 11) –в розмірі, встановленому згідно

з вимогами статті 20 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"(далі – Закон № 107-VI (107-17) ) і прийнятою на виконання цієї норми

Закону № 107-VI (107-17)

постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 р. № 183 (183-2008-п) "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) , – 310 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що положення

Законів № 489-V (489-16) та № 107-VI (107-17) визнавалися неконституційними згідно з рішеннями Конституційного Суду України відповідно від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) та

від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) (далі відповідно –Рішення КС № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) , № 10-рп/2008 (v010p710-08) ). Тому, вважали суди, наведені норми законів про держбюджет

України на відповідний рік в силу положень статті 22 Конституції України не

могли застосовуватися відповідачем при визначенні розміру грошової допомоги

до 5 травня як у 2007, так і у 2008 роках.

Однак такого висновку суди дійшли без встановлення всіх обставин цієї

справи, тому суд касаційної інстанції не погоджується з ним.

Оскільки на період виникнення у спірних правовідносинах, що є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до

5 травня учасникам бойових дій, для розв’язання цього спору необхідно було визначитись, який із цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від

3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили,

які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у

часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше

не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення

Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин під час вирішення спорів у цих відносинах, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином, на дату нарахування і виплати відповідачем щорічної разової грошової допомоги –квітень 2007 та 2008 років –положення законів про Державний бюджет України на відповідний рік (кожним із них зупинялася дія статті 12 Закону № 3551-ХІІ) були діючими, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для визнання

дій відповідача у 2007 та 2008 роках незаконними, оскільки при визначенні

розміру щорічної разової грошової допомоги в ці роки останній керувався саме положеннями Законів № 489-V (489-16) та № 107-VI (107-17) , норми якого, враховуючи наведене, мають пріоритет над нормами Закону № 3551-ХІІ (3551-12) .

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України

суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи

встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. У цій справі судові рішення підлягають скасуванню

з ухваленням нового рішення – про відмову в позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Роменської міської ради Сумської області задовольнити частково.

Постанову Роменського міськрайонного суду Сумської області від 6 жовтня

2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2009 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних

вимог ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення Роменської міської ради Сумської області відмовити.

постанова оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.