Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Гашицького О.В., Лиски Т.О.,

Мойсюка М.І., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Миколаївській області про визнання неправомірною постанови про застосування фінансових санкцій, -

У квітні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати неправомірною та скасувати постанову Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Миколаївській області № 0170078 від 26.03.2007 року, якою до нього застосовані фінансові санкції в сумі 1700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за що передбачена абз.3 ч.1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 березня 2007 року він на власному автомобілі ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1, перевозив на безоплатній основі чотирьох пасажирів із міста Южноукраїнська до селища Арбузинка Миколаївської області, був зупинений працівниками органів Державтоінспекції та Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Миколаївській області, які склали акт про надання ним послуг з перевезень пасажирів без оформлення відповідних документів. На підставі зазначеного акту постановою Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Миколаївській області № 0170078 від 26.03.2007 року до нього застосовані фінансові санкції в сумі 1700 грн.

Посилаючись на те, що він не є суб'єктом підприємницької діяльності, не надає послуг з перевезення пасажирів, водієм у перевізника не працює, перевозив на безоплатній основі чотирьох пасажирів, маючи при собі усі необхідні документи, передбачені Правилами Дорожнього руху, ОСОБА_1. вважав безпідставним застосування до нього фінансових санкцій, у зв’язку з чим просив задовольнити позов.

Постановою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Автомобільний перевізник, згідно зі статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Стаття 60 Закону України "Про автомобільний транспорт"передбачає відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, до автомобільних перевізників застосовуються санкція за надання послуг з перевезень пасажирів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 цього Закону, у вигляді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до положень статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Зокрема, документами для водія легкового автомобіля є: посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 березня 2007 року в Арбузинському районі Миколаївської області проводилась спільна перевірка по дотриманню транспортного законодавства та забезпечення безпеки пасажирських перевезень. Після зупинення цього ж дня посадовими особами спеціальної робочої групи належного позивачу на праві приватної власності автомобіля ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1, було виявлено та зафіксовано у акті № 024489 від 22 березня 2007 року, що водій цього транспортного засобу надає послуги з внутрішніх перевезень пасажирів без відповідної ліцензії, копії договору із замовником транспортних послуг, отримання яких відповідно до статей 9, 39 Закону України "Про автомобільний транспорт'є обов’язковим.

На підставі зазначеного акту постановою Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Миколаївській області № 0170078 від 26.03.2007 року до позивача застосовані фінансові санкції в сумі 1700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Також судами встановлено, що в акті перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, складеним державним інспектором 22.03.2007р., відсутні будь-які пояснення чи заперечення позивача з приводу виявлених порушень, оскільки від їх надання, як і від підпису акту він відмовився, при цьому також жодних пояснень не надав. На розгляд адміністративної справи позивач не з’явився, хоча був належним чином поінформований про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, у справі наявні пояснення пасажира –ОСОБА_2., яка підтвердила факт надання позивачем платних послуг з перевезення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач правомірно, на підставі наявних матеріалів справи, прийняв рішення про притягнення позивача до відповідальності, передбаченої ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Доводи касаційної скарги зроблених судами попередніх інстанцій висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04 липня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.