Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Гашицького О.В., Лиски Т.О.,

Мойсюка М.І., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про визнання неправомірною виплати щомісячної державної соціальної допомоги в меншому розмірі, ніж передбачено законом, -

У вересні 2008 року ОСОБА_1. звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що відноситься до категорії "діти війни" та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що такі виплати не проводяться у розмірі, встановленому вказаною статтею, позивач після уточнення позовних вимог просив зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в розмірі 2733,30 грн., а також здійснювати з 01 січня 2008 року нарахування підвищення до пенсії згідно із законодавством.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2008 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2009 року це судове рішення скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково та зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва виплатити позивачу недоплачене підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 вересня 2008 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначене рішення апеляційного суду та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог ст. 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"від 20.12.2005 (із змінами, внесеними 19.01.2006) підвищення до пенсії дитині війни в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30 % надбавки до пенсії дітям війни, то вимоги позивача, які стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають, на що не звернув уваги суд першої інстанції, який задовольнив позов у цій частині.

Проте цю помилку було виправлено судом апеляційної інстанції, який скасував рішення місцевого суду та відмовив у задоволенні позовних вимог, які стосуються 2006 року.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення статті 71 Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік"щодо зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"викладено в наступній редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів". Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.

За таких підстав судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про те, що позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію у вказані періоди є обґрунтованими.

Також судами правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

В той же час судом апеляційної інстанції було правильно визнано, що місцевий суд допустив порушення правил застосування норм матеріального права, постановивши рішення про стягнення з відповідача конкретної суми заборгованості.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Оскільки поза увагою місцевого суду залишилось те, що адміністративний суд повинен визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними і зобов'язувати відповідачів провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про визначення конкретних сум, то апеляційним судом було прийнято правильне рішення про необхідність зміни постанови суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.