Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Кобилянського М.Г.

суддів: Заїки М.М., Загороднього А.Ф., Ліпського Д.В., Тракало В.В.,

секретар: Латиніна І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання неправомірною відмови у призначенні пенсії та зобов’язання призначити пенсію

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Комсомольського районного суду м.Херсона від 16 серпня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м.Херсона від 23 листопада 2006 року, -

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. Зазначав, що служив в органах внутрішніх справ з 08.12.1982р. по 09.04.1996р. і на час звільнення строк служби становив 13 років 04 місяці 01 день. При досягненні 47 років при наявності 30-ти річного трудового стажу звернувся до УМВС України в Херсонській області за призначенням пенсії, проте йому було відмовлено у зв’язку із відсутністю 25 років трудового стажу на час звільнення з органів внутрішніх справ. Просив суд визнати відмову у призначенні пенсії незаконною та зобов’язати відповідача призначити йому пенсію з 01 січня 2006 року згідно п. "б" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ".

Постановою Комсомольського районного суду м.Херсона від 16 серпня 2006 року у позові відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м.Херсона від 23 листопада 2006 року це судове рішення залишено без змін.

Позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове –про задоволення позову. На його думку, суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 08.12.1982р. по 09.04.1996р. і звільнений зі служби у зв’язку із службовою невідповідністю. На час звільнення зі служби позивач досяг 38-ого віку, вислуга років становила 13 років 04 місяці 01 день, загальний трудовий стаж –не більше 24 років. Листом заступника начальника ВРП УМВС України в Херсонській області від 15.11.2005р. відмовлено позивачу у призначенні пенсії відповідно до вимог пункту "б"статті 12 "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" з посиланням на те, що на час звільнення він не мав 25 років загального трудового стажу.

Відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мали право на пенсію за цим Законом (2262-12) , звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

На час звернення із заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років позивач досяг 47-річного віку, мав загальний трудовий стаж 30 років, з яких служба в органах внутрішніх справ становила понад 12 років і шість місяців.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, застосував пункт "б" статті 12 Закону №2262-ХІІ зі змінами, внесеними 4 квітня 2006 року який набув чинності 29 квітня 2006 року. Цими змінами встановлено, що відповідний стаж, вік та вислуга років повинні мати місце на день звільнення зі служби. Проте на момент звернення із заявою до відповідача про призначення пенсії і відмови у призначенні пенсії Закон №2262-ХІІ (2262-12) таких обмежень не передбачав.

Крім того, після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції в законодавстві, що стосується призначення і виплати пенсії, відбулися зміни. А саме, пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян" від 2 листопада 2006 року № 1522 (1522-2006-п) визначено, зокрема, Міністерству внутрішніх справ та іншим органам, що здійснюють призначення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , забезпечити проведення інвентаризації пенсійних справ, виплатних та інших документів, необхідних для виконання функцій з призначення і виплати пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , передачу їх до 1 січня 2007 року органам Пенсійного фонду України згідно з актами, складеними за формою, що затверджується органами, зазначеними у цьому пункті, за погодженням з Пенсійним фондом України, та виплату пенсій до визначеного строку.

За встановлених обставин суд касаційної не може прийняти нове судове рішення щодо відновлення порушеного права, а тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суд першої інстанції повинен визначити суб’єкта владних повноважень на якого повинно бути покладено обов’язок для реалізації права позивача на призначення пенсії та залучити його до участі у справі.

Таким чином, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам ст. 159 КАС України і оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а допущені порушення призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Комсомольського районного суду м.Херсона від 16 серпня 2006 року та ухвала Апеляційного суду м.Херсона від 23 листопада 2006 року на виконання вимог ч.2 ст. 227 КАС України підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 227, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Комсомольського районного суду м.Херсона від 16 серпня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м.Херсона від 23 листопада 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.