Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді

Горбатюка С.А.

(доповідач)

Суддів

Весельської Т.Ф.

Мироненка О.В.

Мойсюка М.І.

Мороз Л.Л.

провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення (далі –УПСЗН) Артемівської районної у м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою УПСЗН Артемівської районної у м. Луганську ради на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 20 листопада 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року,

У липні 2008 року ОСОБА_6 в Артемівському районному суді м. Луганська пред’явив позов до УПСЗН Артемівської районної у м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення.

Вимоги обґрунтовував тим, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інвалідом 2-ої групи і перебуває на обліку в УПСЗН Артемівської районної у м. Луганську ради.

Відповідно до статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі –Закон № 796) має право на виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати періодично підвищувався, але відповідач при виплаті допомоги ці обставини не брав до уваги та у період з 2003 року по 2005 рік та за 2007, 2008 роки виплачував йому щорічну допомогу в розмірі, встановлену постановами Кабінету Міністрів України.

Вважає, що такі розміри щорічної допомоги визначені без урахування положень статті 48 Закону № 796.

Просив стягнути з УПСЗН Артемівської районної у м. Луганську ради на його користь заборгованість з виплати щомісячної допомоги на оздоровлення за вказаний період в сумі 7924,90 грн.

Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 20 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року, позов ОСОБА_6 задоволено.

Визнано протиправними дії УПСЗН Артемівської районної у м. Луганську ради з виплати ОСОБА_6 в 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роках компенсації на оздоровлення, як інваліду 2-ї групи, особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії у зменшеному розмірі.

Зобов’язано УПСЗН Артемівської районної у м. Луганську ради здійснити виплату ОСОБА_6 компенсації на оздоровлення за 2003 рік у розмірі 998,30 грн., в 2004 році у розмірі 1158,30 грн., в 2005 році –1283,30 грн., в 2007 році –1980,00 грн., в 2008 році –2505,00 грн., всього стягнути 7924,90 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, УПСЗН Артемівської районної у м. Луганську ради подало касаційну скаргу, в якій вказало на те, що оскаржувані рішення судом першої інстанції та апеляційним судом у справі прийняті з порушенням норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_6 є інвалідом 2-ої групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

ОСОБА_6 було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2003-2005 роки у розмірі по 26,70 грн. за кожний рік, за 2007 та 2008 роки –по 120 грн. за кожний рік.

Положеннями Закону № 796 (796-12) України визначено основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, оскільки, відповідно до частини першої статті 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка виплачується особам, інвалідам 2-ої групи у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Законом № 796 (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема, допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Встановлений ще в 1996 році Кабінетом Міністрів України розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, а тому, не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки в наступному будь-яких рішень із цих питань Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не приймалось, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону № 796 та положення інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на кожен рік.

Крім того, пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину третю статті 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 796 (796-12) , є безпідставним.

Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону № 796 (в редакції закону України від 11 липня 2001 року № 2638-111 (2638-14) ), пункту 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) (із змінами і доповненнями) обов’язок здійснювати виплати щорічної допомоги на оздоровлення на органи соціального захисту населення покладено саме з 2003 року.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи рішення у справі, дійшли вірного висновку про те, що Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" (372-15) , "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) розмір мінімальної заробітної плати неодноразово збільшувався, але УПСЗН Артемівської районної у м. Луганську ради здійснювало позивачу виплати на оздоровлення за період 2003-2005 роки та 2007, 2008 роки в розмірі, який не відповідав розміру, встановленому статтею 48 Закону № 796, а отже, такі його дії є неправомірними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку суду та встановлених обставин справи.

Судові рішення є законними і обґрунтованими.

За правилами частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без зміни.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 20 листопада 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення –без зміни.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 235- 242 Кодексу адміністративного судочинства України.