Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,

Гашицького О.В.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Мойсюка М.І.,

Черпака Ю.К.,

провівши в порядку письмового провадження розгляд справи за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення та житлових субсидій Мелітопольської міської ради (далі –УПСЗН) про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми,-

У грудні 2006 року ОСОБА_6 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона є учасником війни, а тому відповідно до статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідач у 2005-2006 роках відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки провів виплату цієї допомоги в розмірі, нижчому, ніж передбачено статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті такої допомоги має керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , просила стягнути з відповідача на користь позивача суму недоплаченої грошової допомоги за 2005-2006 роки у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_6 суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006 рік в розмірі 1027 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2007 року постанову суду першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_6 до УПСЗН про стягнення одноразової грошової щорічної допомоги за 2006 рік відмовлено. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є учасником війни і має право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня.

При цьому відповідач виплачував їй зазначену допомогу за 2005-2006 роки відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України"на відповідний рік у розмірі 50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення разової грошової допомоги за 2005 рік, суди виходили з того, що позивачем без поважних причин було пропущено строк звернення до адміністративного суду. З таким висновком погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення недоплаченої грошової допомоги за 2006 рік, апеляційний суд виходив з того, що у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за вказаний період в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Такі виплати разової грошової допомоги до 5 травня учасникам війни здійснюються у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Водночас відповідно до позиції Конституційного Суду України, висловленої у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) , конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

При цьому, зазначені Закони України, в період, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу в порядку, визначеному частиною 4 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"не були визнані неконституційними.

Тобто за 2006 рік позивачу була проведена виплата щорічної допомоги до 5 травня, відповідно до законів, які діяли на момент виникнення спірних відносин, а саме: на час призначення та виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення вищезазначеної щорічної разової допомоги, і тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині є правильним.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2007 року у не скасованій частині і постанову апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення ї копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України (2747-15) .