К-10010/09-С Про зобов’язання провести перерахунок пенсії та доплати - 18.11.2010 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква (далі - УПФ) про зобов’язання провести перерахунок пенсії та доплати, -

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до УПФ про визнання дій протиправними та спонукання до перерахунку пенсії згідно зі ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Просила зобов’язати УПФ провести перерахунок пенсії як інваліду 2 групи, захворювання якого пов’язане з наслідками Чорнобильської катастрофи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в сумі 3280,48 грн. Крім того, просила здійснити перерахунок доплати до пенсії згідно ст. 39 вказаного Закону.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 5 грудня 2007 року позов задоволено частково. Зобов’язано УПФ провести перерахунок доплати до пенсії ОСОБА_6 згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за проживання на території радіоактивного забруднення за період з 1 жовтня 2007 року, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати з розрахунку 460 грон. щомісячно. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року постанову першої інстанції змінено, а саме: зобов’язано УПФ здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю та доплати до пенсії ОСОБА_6 у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 1 жовтня 2007 року по 1 січня 2008 рік. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_6 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесена до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 2 групи захворювання, яке пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у зв’язку з чим їй була призначена державна пенсія відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач отримує пенсію за ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розмір якої обчислений у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України.

Крім того, до розміру пенсії відповідача здійснюється доплата відповідно до ст. 39 вказаного Закону.

Частково задовольняючи позов в частині зобов’язання УПФ провести перерахунок доплати до пенсії ОСОБА_6 згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суди виходили з наступного.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 (106а-91-п) місто Біла Церква віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення в зоні посиленого радіоекологічного контролю, підвищується на 1 мінімальну заробітну плату.

Дію вказаної норми статті 39 зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року N 489-V (489-16) (далі – Закон N 489-V (489-16) ).

Зупинення дії абзацу другого частини першої статті 39 Закону № 796-ХІІ, передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України N 489-V, визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідач був зобов’язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Судами встановлено, що на виконання ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"відповідачем щомісяця виплачувалася позивачу передбачена цією статтею виплата в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанції з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами обґрунтовано визнали, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягає саме ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

За таких обставин правильним є висновок судів попередніх інстанції щодо неправомірності дій відповідача по виплаті доплати до пенсії в розмірах, встановлених зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) .

При цьому ст. 76 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік"не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Встановивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погодився апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, необхідність частково задоволення позову в вказаній частині.

Змінюючи постанову суду першої інстанції та зобов’язуючи УПФ здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю та доплати до пенсії ОСОБА_6 у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до чинної на час спірних правовідносин ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами другої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону (796-12) , є висновки судів попередніх інстанцій, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (2747-15) , у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суд правильно не взяв до уваги посилання відповідача на ч.5 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом (796-12) . Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону (796-12) .

Відповідно до ст.ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"вбачається, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, правильними є висновок апеляційного суду щодо неприйняття до уваги положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (1058-15) , оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлене ст.ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст.ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Згідно з ч.3 ст.67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31.10.2006р., у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивачу має визначитись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому обґрунтованим також є висновок суду щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Вказані висновки суду відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

За правилами ч.1 ст. 222, ч.1 ст. 224 КАС України, якщо суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

Таким чином, суди не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень, підстав для їх скасування чи зміни немає.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 5 грудня 2007 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року –без змін.