Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бутенка В.І., Гашицького О.В. (суддя-доповідач),

Лиски Т.О., Малиніна В.В., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області (далі – УПСЗН) на постанову Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до УПСЗН

про стягнення грошової допомоги,

установила:

У позовній заяві, поданій до суду в липні 2008 року, ОСОБА_1 зазначав,

що відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) йому як інваліду війни 2 групи щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати в 2008 році здійснено не в повному обсязі, просив визнати дій відповідача протиправними, стягнути на його користь недоплачені за 2008 рік 3448 гривень.

Постановою постанову Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом війни 2 групи і користується передбаченим статтею 13 Закону № 3551-ХІІ правом на отримання одноразової щорічної грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня.

Статтею 20 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"(далі – Закон № 107-VI (107-17) ) встановлено, зокрема, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Із листа УПСЗН від 6 червня 2008 року (а.с.9) вбачається, що зазначену допомогу до 5 травня виплачену позивачеві в розмірі, встановленому згідно з вимогами статті 20 Закону № 107-VI постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 р. № 183 (183-2008-п) "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) , – 400 гривень.

Задовольняючи позов в частині виплати недоплаченої суми допомоги за

2008 рік, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки

рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (v010p710-08) визнано неконституційними положення

статті 20 Закону № 107-VI, якими встановлено розміри виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів.

На період виникнення правовідносин, що є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Отже, для розв’язання цього спору необхідно визначитись, який із цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили,

які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше

не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин під час вирішення спорів у цих відносинах, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Тобто, в період із 1 січня

по 21 травня 2008 року Закон № 107-VI (107-17) був чинним та підлягав виконанню, а

органи, уповноважені на здійснення цих виплат, у цей час діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інваліди війни мають право на виплату допомоги до 5 травня у розмірах, визначених Законом № 3551-ХІІ (3551-12) починаючи з дати прийняття рішення Конституційним Судом України. Таким чином, на дату нарахування і виплати відповідачем щорічної разової грошової допомоги положення Закону № 107-VI (107-17) були діючими, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для визнання дій відповідача незаконними, оскільки при визначенні розміру щорічної разової грошової допомоги останній керувався саме положеннями Закону № 107-VI (107-17) , норми якого, враховуючи вищевикладене, мають пріоритет над нормами Закону № 3551-ХІІ (3551-12) .

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України

суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Макіївської міської ради Донецької області про стягнення грошової допомоги відмовити.

постанова оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.