Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Господарського суду Харківської області від 23.10.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2006 року по справі № АС-42/428-06

за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_6

до Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкового повідомлення - рішення,-

Суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_6 (далі –позивач, СПД-ФО ОСОБА_6.) звернувся до суду з позовом до Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі –відповідач, орган податкової служби) про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 14.04.2006 року № 0000231700/1, в частині донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 14435,23 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 17442 грн.

Постановою Господарського суду Харківської області від 23.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2006 року по справі № АС-42/428-06 позов задоволено частково. Частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.04.2006 року № 0000231700/1 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 7463,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог, оскільки рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та провадження по справі закрити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що органом податкової служби на підприємстві позивача була проведена виїзна планова перевірка з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період 01.10.2004 року по 30.09.2005 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 01.03.2006 року, згідно висновків якого встановлено, що протягом періоду, який перевірявся на поточний рахунок позивача зараховувались грошові кошти від підприємств-покупців раніше ніж відвантажено товар на ці суми. На отриману від підприємств-покупців попередню оплату, що є моментом виникнення податкових зобов’язань, податкові накладні СПД-ФО ОСОБА_6 не складались, чим порушено п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість"(далі - Закон № 168/97). В порушення норм п.п. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону № 168/97, щодо правил формування податкових зобов’язань "по першій з подій"позивачем не враховувались суми грошових коштів, які є попередньою оплатою, одержаною від покупців, і у позивача відображаються як кредиторська заборгованість перед покупцями. До складу податкових зобов’язань кожного звітного періоду позивачем включались лише вартість фактично відвантажених лісоматеріалів у відповідному місяці.

На підставі викладеного відповідачем встановлено, що в порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97, позивачем занижено податкові зобов’язання на суму 21022грн., що є сумою кредиторської заборгованість перед покупцями станом на 01.10.2005 року.

На підставі зазначеного акту, органом податкової служби було прийнято податкове повідомлення –рішення від 16.03.2006 року № 0000231700/0 про донарахування податкового зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 25703грн., та застосування штрафних санкцій на суму 20314 грн., яке в порядку адміністративного оскарження, скасовано в частині основного платежу по ПДВ у сумі 5746 грн. та в частині донарахування штрафної санкції на суму 2872 грн. та прийнято податкове повідомлення –рішення від 14.04.2006 року № 0000231700/1 про донарахування суми ПДВ на суму 19957 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 17442 грн. При повторному оскарженні податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Позивачем зазначено, що органом податкової служби в порушення п.п. 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97 не були враховані податкові накладні, які були в наявності під час проведення перевірки, внаслідок чого не включено до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 14435,23 грн., що потягло б зменшення зобов’язань позивача по податку на додану вартість на вказану суму.

Однак, суди дійшли обґрунтованого висновку стосовно правомірного нарахування відповідачем суми ПДВ у розмірі 19957 грн. оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження цієї суми - документально, тобто, в матеріалах справи відсутні копії відповідних податкових накладених, які як зазначає позивач, були в наявності під час проведення перевірки.

Що стосується застосування відповідачем штрафних санкцій у розмірі 50%, судами зазначено наступне.

Згідно з п.п. "б"п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі –Закон № 2181) контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону № 2181 у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б"підпункту 4.2.2 підпункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний день з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, вказаною статтею визначені межі загального розміру санкції, а не окремо за кожний період, як трактує відповідач.

Тому враховуючи, що сума зобов’язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення складає 19957 грн., то штрафні санкції на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону № 2181 застосовуються в розмірі 9978,50 грн.

Із аналізу зазначених норм чинного законодавства, та враховуючи встановлені в судах попередніх інстанцій фактичні обставини, суди дійшли вірного висновку, щодо часткового скасування спірного податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій у сумі 7463, 50 грн.

Доводи, наведені скаржником, не спростовують зазначених висновків, а тому не приймаються колегією суддів, як підстава для задоволення вимог касаційної скарги.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Харківської області від 23.10.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2006 року по справі № АС-42/428-06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п’яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.