Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

за участю представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Постановою Господарського суду Вінницької області від 09.06.2008 р. (суддя –М.Кожухар), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –Я.Б.Глущенко, судді –А.Ю.Коротких, Г.Г.Федорова), частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортеця-СМ"(далі –позивач, ТОВ "Фортеця-СМ") до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі –відповідач, ДПІ у м. Вінниці). Визнано протиправними та скасовано: податкове повідомлення-рішення №0000132310/0 в частині визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 10.800.558,50 грн. (6.000.000,00 грн. –основного платежу та 4.800.558,50 грн. – штрафних (фінансових) санкцій), податкове повідомлення-рішення №0000142310/0 в частині визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9.327.248,50 грн. (4.663.316,00 грн. – основного платежу та 4.663.932,50 грн. –штрафних (фінансових) санкцій). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. –витрат на сплату судового збору та 2.629,00 грн. –витрат на оплату судової експертизи.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки податкового органу про донарахування податкових зобов’язань спростовуються матеріалами справи. Правомірність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат, відповідно висновків судів попередніх інстанцій, доведено відповідними первинними документами, а також висновком експертизи. Зокрема вказано, що чинним законодавством не ставиться в залежність право платника податків на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних товарів, та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету сум вказаного податку його постачальниками в ланцюгу поставок товару. Щодо донарахування підприємству податкових зобов’язань з податку на прибуток, судами в обґрунтування прийнятого у цій частині рішення зазначено, що встановлені контролюючим органом порушення податкового законодавства не призвели до зменшення бази оподаткування вказаним податком з огляду на перевищення у перевіряємий період суми валових витрат над сумою валових доходів.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить скасувати зазначені рішення в частині задоволення позовних вимог та постановити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідача позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення –без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 16.12.2003р. по 30.09.2006 р., якою встановлено порушення підприємством п.3.1 ст.3, пп.4.1.1 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 28.12.1994 р. №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі – Закон України №334/94-ВР (334/94-ВР) ), а саме –заниження податку на прибуток у сумі 6.000.465,00 грн. (за 4-ий квартал 2004 року –465,00 грн. та за 9-ть місяців 2006 року –на суму 6.000.000,00 грн.) та порушення пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі – Закон України №168/97-ВР (168/97-ВР) ), а саме – встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 4.664.549,00 грн. (за квітень 2004 року –372,00 грн., за квітень 2006 року –3.862.944,00 грн., за травень 2006 року –401.233,00 грн., за червень 2006 року –400.000,00 грн.).

За результатами зазначеної перевірки відповідачем 23.01.2007 р. було складено акт №84/2310/32754332, на підставі якого 23.01.2007 р. прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000132310/0, яким визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 10.801.256,50 грн. (6.000.465,00 грн. –основного платежу та 4.800.791,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій), та №0000142310/0, яким визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9.329.098,00 грн. (4.664.549,00 грн. –основного платежу та 4.664.549,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивачем на підставі кредитної угоди з АТ "Банк Велес"було отримано кредит на загальну суму 24.000.000,00 грн. (в т.ч. ПДВ –4.000.000,00 грн.). Зазначені грошові кошти було сплачено позивачем у якості попередньої оплати за цукор ВАТ "Кожанський цукровий завод". Суму податку на додану вартість, сплачену у ціні передплати за цукор позивачем віднесено до складу податкового кредиту на підставі виданих постачальником податкових накладних.

Крім того, до складу податкового кредиту підприємством віднесено суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних у ПП "Корнеро-Лайн"на загальну суму 20.672.101,00 грн. (в т.ч. ПДВ –3.445.350,00 грн.) товарів.

Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення, яким підприємству визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість та вказуючи на правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбання товарів у ВАТ "Кожанський цукровий завод"та ПП "Корнеро-Лайн", судові інстанції виходили з того, що наявність податкових накладних є достатнім підтвердженням правомірності формування позивачем складу податкового кредиту.

Крім того, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що виникнення права позивача, як платника податку на додану вартість, на податковий кредит є наслідком фактичного здійснення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування, за умови наявності податкових накладних, виписаних контрагентами, які у свою чергу були включені до відповідного державного реєстру та мали свідоцтво платника податку на додану вартість.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Керуючись вказаними законодавчими нормами суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у контрагентів товарів, можливе лише за умови непідтвердження відповідними первинними документами здійснення таких господарських операцій. Встановлення фактів припинення діяльності постачальників позивача, їх незнаходження за місцем реєстрації та недостатність у них трудових, виробничих або інших ресурсів та факт відсутності поставки товару визнано судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, які самі по собі не позбавляють правового значення виданих контрагентами підприємства податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків.

В той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст. 7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків, що наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому постачальниками, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства є достатньою підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Проте, такі висновки є передчасними, так докази, на які посилалися суди попередніх інстанцій в ухваленому рішенні, є обов’язковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями, які на думку контролюючого органу були фіктивними.

Суд повинен був з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкового органу докази, які підтверджували його доводи, що наведені у податкових накладних відомості не відповідали дійсності. Якщо контролюючий орган таких доказів не надав або останні не були достатніми, суд керуючись приписами ч.4, 5 ст. 11 КАС України зобов’язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують такі обставини.

Судами попередніх інстанцій не було враховано, що у разі підтвердження доводів відповідача про фіктивність зазначених господарських операцій, визначення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по таким операціям було б безпідставним, незважаючи на наявність податкових накладних, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

В залежності від встановлення судовими інстанціями зазначених фактів, судам також необхідно дослідити реальність господарських операцій підприємства з купівлі-продажу векселів та операцій в яких позивачем проводились розрахунки шляхом видачі векселів.

Зокрема судам слід звернути увагу на те, що порядок оподаткування та обліку операцій з цінними паперами визначено п.7.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 28.12.1994 р. №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями.

Так, відповідно до пп.7.6.1 вказаної статті, платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від’ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об’єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Саме з урахуванням змісту наведеної законодавчої норми необхідно встановити правильність оподаткування та обліку позивачем операцій з цінними паперами, правомірність формування складу валових витрат та складу валових доходів за кожною з таких операцій.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з’ясовані, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст. 11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст. 11 КАС України щодо з’ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Вінницької області від 09.06.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2009 р. у справі №12/239-07 (22-а-26634/08 –номер справи у суді апеляційної інстанції) скасувати.

Справу №12/239-07 (22-а-26634/08 –номер справи у суді апеляційної інстанції) направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала оскарженню не підлягає.