Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Кобилянського М.Г.

суддів: Амєліна С.Є., Загороднього А.Ф., Ліпського Д.В., Юрченка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня та зобов’язання видати нагрудний знак

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області на постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 серпня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2008 року, -

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2003 - 2005 роки в сумі 9723, 36 грн. Також просив стягнути на свою користь витрати, пов’язані з розглядом справи в сумі 125,62 грн, а всього –9854, 98 грн. Після уточнення позовних вимог в ході розгляду справи в суді першої інстанції просив стягнути на свою користь 9649, 76 грн. Крім цього, просив суд зобов’язати відповідача видати йому нагрудний знак "Ветеран війни-інвалід".

Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 серпня 2006 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2005 рік в розмірі 2326 грн та зобов’язано видати йому нагрудний знак "Ветеран війни-інвалід війни". В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2008 року залишено без змін постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 серпня 2006 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 серпня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2008 року в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни II групи та відповідно до вимог статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 05 травня має право на одержання щорічної разової грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

У 2005 році позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 05 травня у розмірі 330 грн з врахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) .

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суди виходили з того, що зменшення розміру щорічної разової грошової допомоги суперечить вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а встановлені цим законом державні соціальні гарантії не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Проте, з таким висновком погодитись не можна.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 (3551-12) року.

Частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що інвалідам війни 2 групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Статтею 17-1 зазначеного Закону передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Відповідно до вимог статті 17 Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Законами України про Державний бюджет України встановлювався на відповідний рік розмір щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Зазначені закони України не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, інвалідам війни.

Отже, для вирішення цього спору судам необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) , а також враховуючи, що положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення відповідного закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) .

Оскільки в період виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у 2005 році підлягали розміри виплат, встановлені Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , цей закон був прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , був чинним протягом 2005 року на період проведення спірних виплат і Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , не визнавався, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Крім цього, суди дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов’язання відповідача видати позивачу нагрудний знак "Ветеран війни-інвалід".

Відповідно до статті 18 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (302-94-п) затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни.

Пунктом 7 зазначеного Положення (302-94-п) передбачено, що нагрудні знаки інвалідам війни видаються органами праці та соціального захисту населення.

Як встановлено судами, відповідач визнає право позивача на отримання такого нагрудного знаку і не заперечує свого обов’язку щодо видачі за умови його наявності.

На Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області покладено обов’язок лише видавати, а не замовляти, фінансувати замовлення та забезпечувати виготовлення нагрудних знаків.

Отже, неправомірність дій або бездіяльності відповідача не встановлена, а тому покладення на нього обов’язку видати те, чого немає, є безпідставним.

З урахуванням наведеного та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області задовольнити..

Постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 серпня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2008 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня та зобов’язання видати нагрудний знак відмовити.

постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.