Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Кобилянського М.Г.

суддів: Амєліна С.Є., Загороднього А.Ф., Ліпського Д.В., Юрченка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2009 року, -

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, після неодноразового уточнення позовних вимог, просив суд зобов’язати відповідачів здійснити йому як інваліду війни ІІІ групи перерахунок та виплату недоотриманої суми підвищення до пенсії за 1991-2006 роки у розмірі 43 973,91 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2008 року позов задоволено частково. Зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити перерахунок заборгованості по пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2000 року по 01.01.2006 року, виходячи з розрахунку 200% від мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2009 року скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) , яка виплачується з урахуванням його статусу інваліда війни ІІІ групи відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

При розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років застосовувались розміри підвищення, встановлені постановами Кабінету Міністрів України, а не Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , внаслідок чого, на думку позивача, утворилась заборгованість за 1991-2006 роки у розмірі 43 973,91 грн.

Задовольнивши позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання недоотриманого підвищення до пенсії за 2000-2005 роки в розмірі мінімальної пенсії за віком, що встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років відповідачем правомірно було застосовано розмір підвищення, встановлений постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2002 року "Про підвищення розміру пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) –19,91 грн.

Проте, такі висновки судів є передчасними.

Так, частиною четвертою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено що, інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються, зокрема, III групи –200 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"пенсії інвалідам війни третьої групи підвищуються у розмірі 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно із статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , пенсії за вислугу років підвищуються в таких розмірах, зокрема, на 200 процентів мінімальної пенсії за віком –інвалідам війни III групи.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"від 9 липня 2003 року № 1058-ІV встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

В пункті 2 постанови від 3 січня 2002 року № 1 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок підвищення до пенсії за вислугу років, усупереч положенню зазначеної статті Закону, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

Положення частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років, передбаченого статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", застосуванню підлягав розмір мінімальної пенсії за віком, визначений відповідно до положень частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а до прийняття цього Закону відповідно до положень частини третьої статті 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що при визначенні розміру оскаржуваного підвищення до пенсії, застосуванню підлягають вищезазначені постанови.

Крім цього, при розгляді даного спору суди попередніх інстанцій не дали належного аналізу законодавства, діючого в різні періоди часу, за який позивач просить провести перерахунки підвищення до пенсії, що призвело до прийняття незаконних рішень.

Судами також не з’ясовано питання строків звернення до суду відповідно до положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України та позицію відповідача щодо можливості їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.