К-21037/09-С Про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення - 11.11.2010 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Ржищівського управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на постанову Ржищівського міського суду Київської області від 01.11.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009 року

у справі № 2-а-83/07 (22-а-16000/08 р.)

за позовом ОСОБА_1

до Ржищівського управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації

про стягнення недоотриманих належних сум одноразової допомоги на оздоровлення

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до Ржищівського міського суду Київської області з позовом до Ржищівського управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про стягнення з відповідача 5846,60 грн. недоотриманих сум грошової допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 роки.

Постановою Ржищівського міського суду Київської області від 01.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009 року, позов задоволено. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок позивачу допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 роки. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача недоотримані кошти допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 роки згідно проведеного перерахунку.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення ним норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Ржищівського міського суду Київської області від 01.11.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009 року.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції другої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому відповідач виплачував позивачу у 2003 - 2005 роках щорічну допомогу на оздоровлення у розмірах, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат.

Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведені вище постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом (796-12|) . Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону (796-12) .

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Таким чином, обґрунтованим є висновок судів про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з наведеного, постановлені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Ржищівське управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Постанову Ржищівського міського суду Київської області від 01.11.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України виключно з підстав і в порядку, визначеними ст.ст. 237 –2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .