2-а-4721 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень (ПДВ) - 10.11.2010 Прийняття

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2008, позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сніжному Донецької області № 0002311540/0 від 17.09.2007 про застосування штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 20 % у сумі 60024,20 грн., № 0002321540/0 від 17.09.2007 про застосування штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 10% у сумі 18688,11 грн.

ДПІ у м. Сніжному подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 5.3.1 п.5.3 ст. 5, п. 7.7 ст. 7, п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, зазначаючи, що усі платежі з податків, здійснені їх платником, зараховуються першочергово на погашення податкового боргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом від 12.09.2007 № 667/15-31906124 перевірки за період з 25.06.2007 по 12.09.2007 зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, яке полягало у сплаті узгодженої суми податкового зобов'язання з порушенням граничних строків, визначених у цій статті.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.09.2007 № 0002311540/0 про застосування до позивача на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"за затримку на 44 календарних днів граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання штрафу у розмірі 20 % у сумі 60024 грн. та податкове повідомлення-рішення від 17.07.2007 № 000232154/0 про застосування до позивача на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"за затримку на 27 календарних днів граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання штрафу у розмірі 10 % у сумі 18688 грн.

Податкова інспекція визначала кількість прострочених днів сплати самостійно визначених позивачем сум податкового зобов'язання у поданих податкових деклараціях, виходячи з дати їх погашення, яке, на думку податкової інспекції, відбулося шляхом перерахування позивачем коштів відповідними платіжними дорученнями, здійсненими у рахунок сплати планового платежу з податку на додану вартість до бюджету у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2002 № 270 (270-2002-п) .

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та знаходить правильною позицію судів щодо відсутності підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених п.п. 17.1.7 п. 17.1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (2181-14) .

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. № 1251-XII (зі змінами та доповненнями) платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Виходячи зі змісту п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, позивач, самостійно визначивши та перерахувавши до бюджету суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість, виконав своє зобов’язання зі сплати податку за визначеним ним призначенням.

Згідно із п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.7. статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами"визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків. Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

В силу вимог п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 цього Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

На підставі викладеного, суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що податковий орган не має права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків при сплаті податкових зобов’язань з податків, зокрема з метою погашення податкового боргу направляти сплачені платником кошти з іншим призначенням у рахунок його погашення.

Оскільки у податкової інспекції не було правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені позивачем суми податку на додану вартість без визначення платником такого призначення, то визначення періоду протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов’язання, виходячи із дати погашення позивачем інших зобов’язань з податку, є помилковим.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сніжному залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2008 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .