Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Бим М.Є.

Васильченко Н.В.

Гордійчук М.П.

Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі

матеріалами касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009 року

у справі № 2-а-62/2008 р. (22-а-127/09)

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної

державної адміністрації

треті особи: Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України,

про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернулась до Пирятинського районного суду Полтавської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації про стягнення з відповідача 10593,20 грн. недоотриманих сум грошової допомоги на оздоровлення за 2001-2007 роки.

Постановою Пирятинського районного суду Полтавської області від 08.04.2008 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 2475 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009 року скасовано постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 08.04.2008 року. Прийнято нову постанову, якою частково задоволено позовні вимоги. Зобов'язано відповідача зробити перерахунок одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2001 - 2005 роки та за 2007 рік відповідно до положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції з мотивів порушення ним норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009 року.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції другої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому відповідач виплачував позивачу у 2001 - 2006 роках щорічну допомогу на оздоровлення у розмірах, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) . У 2007 році щорічна допомога на оздоровлення не виплачувалась.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат.

Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом (796-12) . Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону (796-12) .

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції відносно того, що річний строк звернення до суду з позовом, передбачений частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент подання позову), на застосуванні якого наполягав відповідач, не підлягає застосуванню до даних правовідносин у зв'язку з наступним.

Частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду, ніж річний строк, передбачений частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Отже, у даній справі істотне значення для застосування статті 268 Цивільного кодексу України має з'ясування правової природи щорічної допомоги на оздоровлення (відшкодування шкоди заподіяної каліцтвом чи ушкодженням здоров'я, спеціальна адміністративна виплата, соціальна допомога, тощо).

Так, судом апеляційної інстанції досліджено вказане питання та зроблено висновок, що щорічна допомога на оздоровлення є відшкодуванням шкоди заподіяної ушкодженням здоров'я, оскільки за змістом статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"щорічна допомога на оздоровлення надається у якості компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, враховуючи положення пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України, у даному випадку позовна давність не поширюється на вимогу про нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача зробити перерахунок одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2001 - 2005 роки та за 2007 рік.

Водночас, судом апеляційної інстанції було обґрунтовано відмовлено у позові щодо зобов'язання відповідача зробити перерахунок одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік у зв'язку з наступним.

Дія абзаців 2 та 3 частини 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із пунктом 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"від 20.12.2005 рік, який не був визнаний неконституційним Конституційним Судом України. Тому відсутні підстави для висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови зробити перерахунок одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з наведеного, постановлене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія судців. -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Пирятинської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України виключно з підстав і в порядку, визначеними ст.ст. 237 –2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .