5/300-3/48А Про визнання недійсним договору поставки - 09.11.2010 Прийняття

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2007 року по справі № 5/300-3/48А (22а-453/07)

за позовом Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

до Державного підприємства "Львівська зерноторгова компанія"

до Приватного підприємства "Тім сервіс"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

Постановою Господарського суду Львівської області від 28.03.2007 року відмовлено в задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі –позивач, орган податкової служби) до Державного підприємства "Львівська зерноторгова компанія" (далі –ДП "Львівська зерноторгова компанія") та Приватного підприємства "Тім сервіс"(далі –ПП "Тім сервіс") про визнання недійсним договору поставки олії соняшникової в період з 10.08.2005 року по 31.03.2006 року на загальну суму 526 171,44 грн., та застосування наслідків в порядку ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України .

Рішення мотивоване тим, що оскільки позивачем не доведено, що спірна угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків за даною угодою.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2007 року по справі № 5/300-3/48А (22а-453/07) скасовано рішення суду першої інстанції з підстав, що згідно протоколу судового засідання оскаржувана постанова прийнята без виходу в нарадчу кімнату, та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції орган податкової служби подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, оскільки рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

З урахування того, що сторони в судове засідання не з’явилися, та на підставі положення пункту другого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ДП "Львівська зерноторгова компанія" та ПП "Тім Сервіс"укладено договір поставки олії соняшникової в період з 10.08.2005 року по 31.03.2006 року на загальну суму 526 171,44 грн.

Виконання сторонами договору підтверджується накладною, відповідними податковими накладними. Зі змісту листа ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 04.12.2006 року вбачається, що ПП "Тім Сервіс", як платник податку подавав інформацію по деклараціях з податку на додану вартість за серпень 2005 року та березень 2006 року.

Відповідачі на час укладення договору були зареєстровані органами державної реєстрації і перебували на обліку в державних податкових інспекціях за місцем знаходження юридичної адреси, як платники податків та одержали свідоцтво на додану вартість, що свідчить про укладення договору правоздатними юридичними особами. За наявними доказами вбачається, що умови договору сторонами виконані.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що оподаткування певної операції є наслідком цивільних правовідносин, за які настає відповідальність, передбачена чинним законодавством, і порушення порядку сплати податків одного із контрагентів за угодою не може впливати, в даному випадку, на вирішення питання щодо недійсності спірного договору.

Як зазначено судами, органом податкової служби не спростовані доводи відповідача про те, що на момент здійснення господарських операцій ПП "Тім Сервіс" зареєстроване в Єдиному державному реєстрі, та мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

За таких обставин, діючим податковим законодавством не передбачена відповідальність покупця (в даному випадку –ДП "Львівська зерноторгова компанія") за несплату податків контрагентами угод, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої. Закон України від 03.04.1997 № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі - Закон № 168/97) не пов’язує право на віднесення до податкового кредиту, сплачених сум податку на додану вартість в ціні товару, окрім тих підстав, які викладені у змісті цього закону, та не передбачає додаткових підстав, в тому числі і щодо визнання в наступному недійсними державну реєстрацію, реєстрацію платником податку на додану вартість.

Посилання скаржника на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26.04.2006 року в справі за № 1\2-1106, яким скасовано державну реєстрацію ПП "Тім сервіс" та визнано недійсним його Статут та свідоцтво платника податку на додану вартість з часу їх державної реєстрації, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, оскільки позивачем не доведено наявність умислу у сторін при укладенні та виконанні спірної угоди, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Частинами 1 та 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців "(чинним на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Частиною1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі –ЦКУ) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 ЦКУ визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до вищезазначеної норми є її укладення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків за даною угодою. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали чи повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, суперечність її інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Оскільки, позивачем не надано доказів, що свідчать про наявність умислу у сторін при укладенні та виконанні спірної угоди, що завідома суперечить інтересам держави і суспільства, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що і підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення апеляційної інстанції скасуванню не підлягає, як таке, що прийняте за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2007 року по справі № 5/300-3/48А (22а-453/07) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п’яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.