Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.04.2005

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2005

у справі № 9/59

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кварц"

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Відкрите акціонерне товариство "Кварц"звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.12.2002 № 0011762320/0, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 76 830 грн. та стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів з податку на прибуток у сумі 73 500 грн. з видачею відповідного наказу.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 14.04.2005 (суддя –Чорногуз М.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2005 (судова колегія у складі: головуючий суддя –Бонк Т.М., судді –Бойко С.М., Марко Р.І.) позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення–рішення від 27.12.2002 №0011762320/0, в частині донарахування податку на прибуток в сумі 73 500 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушення норм матеріального права, Державна податкова інспекція у м. Чернівці звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 14.04.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2005, оскільки вважає, що судами було неправильно застосовано положення пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.1999 по 01.10.2002, за результатами якої складено акт від 19.12.2002 (далі - акт).

Проведеною перевіркою було встановлено: заниження податку на прибуток за IV квартал 1999 року в сумі 74 190 грн.; завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування, що переноситься на наступні податкові квартали за період з 01.10.1999 по 01.10.2002 в сумі 481 800 грн.; збільшення чистої суми зобов’язань з податку на додану вартість за 2000 рік у сумі 582 грн., 2001 рік у сумі 26 797 грн., 9 місяців 2002 року у сумі 382 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2002 № 0011762320/0, якими визначено позивачу суму податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток у сумі 76 830 грн.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначив, що до загальної суми валового доходу не включено доходи від продажу товарів (робіт, послуг); в порушення пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"безпідставно віднесено до валових витрат витрати, пов’язані з придбанням матеріальних активів; в порушення пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"позивачем не вірно розраховано приріст балансової вартості інвентарних запасів матеріальних активів внаслідок неправильного визначення частки матеріальних витрат у залишках готової продукції.; віднесено до валових витрат суми в розмірі 5,8 тис. грн. без підтверджуючих документів.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач протягом січня - лютого 2003 року сплатив у повному розмірі суму податкового зобов’язання з податку на прибуток, визначеного податковим повідомлення-рішенням від 27.12.2002 № 0011762320/0.

На підставі висновків, проведеної перевірки в частині дотримання Відкритим акціонерним товариством "Кварц"вимог податкового законодавства було порушено кримінальну справу за № Я-030003, в межах якої 18 лютого 2003 року начальником слідчого відділу податкової міліції Держаної податкової інспекції у м. Чернівці було призначено судово-бухгалтерську експертизу, на вирішення якої поставлено питання документального підтвердження, зазначеного в акті заниження та не нарахування позивачем протягом жовтня 1999 року –березня 2001 року податку на додану вартість та податку на прибуток у сумі 79 787 грн.

За результатами проведеної експертизи 09 червня 2003 року було складено висновок №425 судово-бухгалтерської експертизи по кримінальній справі № Я-03003, згідно змісту резолютивної частини якого вбачається, що дослідженням поданих документів експертом-бухгалтером встановлено, що зазначене в акті заниження та не нарахування Відкритим акціонерним товариством "Кварц"протягом жовтня 1999 року –березня 2001 року податку на прибуток документально підтверджено частково лише у сумі 3330 грн.

Крім того, як вбачається зі змісту акта, усі викладені у ньому порушення позивачем вимог податкового законодавства обмежено цитатами із норми чинного законодавства без посилань податкового органу на конкретні первинні документи.

Більше того, під час розгляду даної справи у судах попередніх інстанцій відповідачем не було надано жодного належного доказу на спростування позовних вимог та підтвердження обґрунтованості, прийнятого на підставі акта, оскаржуваного податкового рішення.

Частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що відповідачем зроблено не було.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з частиною першою статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Беручи до уваги вище викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки відповідачем не було надано жодних належних доказів, які б підтверджували порушення позивачем приписів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , тобто не було виконано свого обов’язку щодо доказування правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 27.12.2002 № 0011762320/0, то підстави вважати таке рішення законним та обґрунтованим відсутні.

За вказаних обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність у даному випадку визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 73 500 грн.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці у справі № 9/59 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.04.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2005 у справі № 9/59 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.