Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

за участю представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Постановою Господарського суду Одеської області від 11.06.2007 р. (суддя –Л.Є.Зуєва), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –О.С.Золотніков, судді –А.І.Бітов, М.М.Милосердний), в повному обсязі задоволено позов Відкритого акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ"(далі –позивач, ВАТ "Одеська ТЕЦ") до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі (далі –відповідач, СДПІ по РВПП у м. Одесі). Звільнено з податкової застави активи позивача, а саме –котельний цех-2, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 70, та два мазутних резервуара, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Петренко, 2, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн..

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки позивач є підприємством, у статутному фонді якого частка держави становить 100 відсотків, та зважаючи на те, що майно позивача у відповідності до норм Закону України "Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"від 07.07.1999 р. №847-XIV (847-14) (з наступними змінами та доповненнями) включено до переліку об’єктів права власності, що не підлягають приватизації, то активи такого підприємства не можуть перебувати у податковій заставі зважаючи на приписи ч.6 ст. 4 Закону України "Про заставу"від 02.10.1992 р. №2654-XII (з наступними змінами та доповненнями) згідно з якими предметом застави не можуть бути об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволені позову.

Позивачем письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини справи.

Згідно статуту позивача, засновником товариства є держава в особі Міністерства палива та енергетики України, якій належать 100 відсотків акцій в особі Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України".

Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 11.01.2007 р., СДПІ по РВПП у м. Одесі накладено податкову заставу на активи позивача (акт опису від 10.01.2007 р. №1/13-36-34/16), а саме – на котельний цех-2, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 70, та на два мазутних резервуара, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Петренко, 2.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1.17 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ (з наступними змінами та доповненнями) визначено податкову заставу як спосіб забезпечення податкового зобов’язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Пріоритет заставодержателя на задоволення вимог із заставленого майна встановлюється відповідно до закону.

Нормами п.8.2.1 п.8.2 ст.8 вказаного Закону передбачено, що право податкової застави виникає, зокрема, у разі несплати платником податків суми узгодженого податкового зобов’язання у законодавчо встановлені строки.

Положеннями пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 цього ж Закону передбачено, що право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням суми його податкового боргу.

Зміст наведених правових норм вказує на те, що підставою для виникнення права податкової застави визначено несплату платником податку суми узгодженого податкового зобов’язання у встановлені строки. Закон (2181-14) не містить будь-яких виключень щодо накладення податкової застави на активи такого платника в залежності від частки держави у його статутному фонді.

Крім того, відповідно до приписів пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону, джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, визначено будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом (2181-14) , а також іншими законами.

Згідно з пп.7.3.1 п.7.3 зазначеної статті, не може бути використане як джерело погашення податкового боргу платника податків за його самостійним рішенням або за рішенням органу стягнення, майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств.

Пунктами 11.1 та 11.2 статті 11 вказаного Закону встановлено, що у разі коли платник податків, який перебуває у державній або комунальній власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Законом (2181-14) , податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків. У разі коли податковим боржником визнається платник податків, який не підлягає приватизації, податковий орган здійснює заходи щодо продажу його активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної діяльності.

З правового аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що законом встановлено обмеження щодо використання як джерела погашення податкового боргу платника податків, майно якого віднесеного до переліку об’єктів права власності, що не підлягають приватизації, лише майно, яке входить до складу цілісного майнового комплексу підприємства, що забезпечує ведення його основної діяльності. В той же час, розповсюдження податкової застави на активи, які не входять до складу цілісного майнового комплексу такого підприємства, законодавством не заборонено.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи та як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом в обґрунтування правомірності дій по віднесенню до предмету податкової застави спірних об’єктів було надано лист позивача від 05.03.2007 р. №03/08-55, яким зазначені об’єкти визначено як такі, що не відносяться до складу цілісного майнового комплексу ВАТ "Одеська ТЕЦ".

Відхиляючи наведені відповідачем доводи, суди першої та апеляційної інстанцій виходили лише з того, що вказаний лист позивача податковим органом було отримано після накладення податкової застави на спірні об’єкти підприємства. При цьому факт того, що такі об’єкти не відносяться до складу цілісного майнового комплексу ВАТ "Одеська ТЕЦ" та не задіяні у виробничій діяльності підприємства позивачем не заперечується та судовими інстанціями не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що оскільки судами фактично встановлено, що спірні об’єкти, на які було розповсюджено податкову заставу, не входять до складу цілісного майнового комплексу ВАТ "Одеська ТЕЦ"та не задіяні у виробничій діяльності підприємства, то вони можуть виступати предметом застави. Тому доводи податкового органу щодо правомірності застосування податкової застави є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Таким чином, враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але невірно застосували норми матеріально права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі задовольнити.

2. Постанову Господарського суду Одеської області від 11.06.2007 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2008 р. у справі №17/95-07-3544А (22а-581/2008 –номер справи у суді апеляційної інстанції) скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ"відмовити.

3. постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.