Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є.

Гончар Л.Я.

Гордійчук М.П.

Чалого С. Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку касаційного провадження в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області про перерахунок доплати до пенсії, -

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква провести перерахунок доплати до пенсії ОСОБА_6 згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, який встановлюється Законом України "Про Державний бюджет"на відповідний рік з 09 липня 2007 року в сумі 440 грн. щомісячно, з 01 жовтня 2007 року –460 грн. по 31 грудня 2007 року щомісячно.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю та віднесений до 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Згідно ч.1 зазначеної статті громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні посиленого радіоекологічного контролю-одна мінімальна заробітна плата.

Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України № 836 (836-96-п) розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими Законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не Постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№ 836 від 26.07.1996 (836-96-п) .

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом (796-12) . Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону (796-12) .

Слід зазначити, що дію положень ст.39 вказаного Закону було зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , до цього Верховна Рада України ніяких законів з цих питань не приймала.

Відповідно до Закону України від 05.10.2006 "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (231-16) було доповнено вказаний Закон ст.71, згідно якої дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім Законів про внесення змін до цього Закону.

За рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 (v0a6p710-07) за № 6-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , в т.ч. п.30 ст.71 цього Закону, яким було зупинено дію статті 39 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, правильними є висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що суд не може застосувати недіючу норму. Протягом терміну з 1 січня по 9 липня 2007 року діяли приписи Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , яка по-іншому регулювала ці правовідносини, та оскільки ця норма прийнята пізніше в часі, то вона мала пріоритет над статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив підвищення пенсії, чим порушив вказане право позивача. Тому правильними є висновки судів про те, що бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії починаючи з 9 липня 2007 року є протиправною.

Суди попередніх інстанцій правильно врахували, що протягом 2007 року розмір мінімальної заробітної плати постійно зростав: з 01.01.2007 по 31.03.2007 - 400 грн., з 1.04.2007 по 30.06.2007 - 420 грн., з 1.07.2007 по 30.09.2007 –440 грн., з 1.10.2007 по 31.12.2007 - 460 грн.

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанції повно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судових рішень, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Таким чином, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутні.

Керуючись статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області відхилити, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.