Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,

Головчук С.В.,

Розваляєвої Т.С.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Черпака Ю.К.,

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства "Овруцький лісгосп", Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації про стягнення коштів,-

У травні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до положень статей 37 та 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(далі – Закон № 796-ХІІ (796-12) ) має право на щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а також доплату як такому, що працює на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення.

Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону (796-12) доплати провадились без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, позивач вважає, що має право на стягнення 18057,60 грн. за період з 01.05.2003 року по 31.12.2005 року.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 16 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 5 квітня 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_6 є особою, що постраждала від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, яке відповідно Переліку населених пунктів відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення, та працює у Державному підприємстві "Овруцький лісгосп".

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачі при нарахуванні та виплаті позивачу доплат і компенсацій правомірно діяли відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та Постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. № 836 (836-96-п) .

Однак такий висновок судів є помилковим.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Згідно ст.39 вказаного Закону громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно Закону України "Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються пенсії у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до Переліку населених пунктів Житомирської і Київської областей, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991р. та розпорядженням Кабінету Міністрів України №17 від 12.01.1993р. (17-93-р) , місто Овруч відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від №836 від 26.07.1996р. (106а-91-п) , якою керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, встановлено конкретні розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Цим законом (796-12) встановлено розмір таких виплат як кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати величину на час виплати.

Як вбачається зі змісту Законів України (№ 2896-ІІІ від 13.12.2001р. (2896-14) , №1328-IV від 25.11.2003 р. (1328-15) та № 372- IV від 26.12.2002 р (372-15) . із змінами, внесеними Законом України № 849- IV від 22.05.2003р. (849-15) , №2285-IV від 23.12.2004р. (2285-15) , із змінами, внесеними Законом України від 25.03.2005р. №2505-IV (2505-15) ), що приймались у період 2001-2005 років стосовно розмірів заробітної плати за вказані періоди, ними не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, встановлених цими нормативними актами, зокрема, для реалізації положень ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" .

З моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996р. (836-96-п) встановлені нею розміри виплат залишались незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.

Однак, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначено вказані виплати в кратному розмірі від мінімальної заробітної плати в Україні. Даним Законом (796-12) (статті 62 та 67) Кабінету Міністрів України надано право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, якою, зокрема, є постанова Кабінету Міністрів України № 987 від 20.06.2000 р. (987-2000-п) "Про затвердження "Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення", та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшення їх та встановлення їх у твердій сумі, яка не відповідає Закону.

Іншими Законами в період з 2001 року по 2005 рік Кабінету Міністрів України також не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат, а лише було надано право здійснювати застосування норм, в яких для розрахунків береться мінімальна заробітна плата, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету на 2002 рік, та до 01.03.2003р. внести пропозиції до Верховної Ради про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата. Рішень з цих питань у 2002 році та наступному роках Кабінет Міністрів України не приймав, Законами України "Про Державний бюджет на 2004 рік" (1344-15) та "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) ніяких обмежень щодо застосування мінімальної заробітної плати не встановлювалось.

Слід зазначити, що згідно із ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість, діяльності держави.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із зазначених питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме ст.ст.37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та ст. 1 Закону № 372-ІV, а не Постанова Кабінету Міністрів України № 836 (836-96-п) .

Вказані положення законодавства не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій, які не повно встановили всі фактичні обставини справи і прийняли помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.

За правилами ч.2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій визнати такими, що відповідають вимогам закону не є можливим і вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час розгляду справи судам слід звернути увагу на вищенаведене і у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 16 листопада 2006 року і ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 5 квітня 2007 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України (2747-15) .