К-24262/07-С Про визнання угод недійсними - 03.11.2010 Прийняття

Постановою Господарського суду Волинської області від 12.06.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2007, в позові Луцької ОДПІ про визнання недійсними усних угод укладених між СПД ОСОБА_1 та ТОВ "Алкон", оформлених видатковими та податковими накладними в червні та серпні 2005 року на загальну суму 43500 грн. та застосування наслідків визнання угод недійсними передбачених ст. 208 ГК України

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про задоволення позовних вимог, з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористались.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позивачем проведена позапланова документальна перевірка ТОВ "Алкон"з питань правових відносин з ПП ОСОБА_1 за період з 01.02.2005 по 31.12.2005, яка оформлена довідкою №01082 від 25.07.2006.

Перевіркою встановлено, що на підстав умов поставки РФ №62 від 14.06.2005 ПП ОСОБА_1 здійснив продаж меблів офісних ТОВ "Алкон"згідно податкової накладної № 62 від 21.06.2006 на суму 11500 грн., в т.ч. ПДВ 1916,67 грн.

Факт отримання товару підтверджено видатковою накладною №ПК-000062 від 21.06.2005, а оплата платіжним дорученням №384 від 30.06.2005 в сумі 11500 грн.

Податкова накладна включена до Книги придбання товарів (робіт, послуг) за червень 2005 року під порядковим №687, а ПДВ в сумі 1916,67грн. віднесено до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за червень 2005 року.

На підставі умов поставки РФ №000075 від 29.07.2005 ПП ОСОБА_1 здійснив продаж пили вирізної ТОВ "Алкон", згідно податкової накладної №75 від 29.07.2005 на суму 24200 грн., в т.ч. ПДВ 4033,33грн.

29.07.2005 платіжним дорученням №481 ТОВ "Алкон"здійснило перерахування коштів ПП ОСОБА_1 в повному обсязі, але оскільки фактичної поставки не відбулося, зазначені кошти були повернуті, що підтверджується банківською випискою.

На підставі умов поставки СФ №000088 від 25.08.2005 ПП ОСОБА_1 здійснив продаж пили вирізної ТОВ "Алкон", згідно податкової накладної №88 від 31.08.2005 на суму 32000 грн., в т.ч. ПДВ 5333,33 грн.

Факт отримання підтверджено видатковою накладною №ПК-000088 від 31.08.2005. Оплата здійснена шляхом безготівкового розрахунку відповідно до платіжного доручення №588 від 31.08.2005 в сумі 32000,00 грн. Податкова накладна включена до Реєстру отриманих податкових накладних за серпень 2005 року під порядковим №80, а ПДВ в сумі 5333,33 грн. віднесено до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за серпень 2005 року.

Луцька ОДПІ вважає, що вищезазначені угоди укладені відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, з тих підстав, що постановою Господарського суду Волинської області від 13.02.2007 по справі №02/110-74, визнано недійсними з моменту реєстрації свідоцтво про держану реєстрацію СПД –фізичної особи ОСОБА_1, свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість №НОМЕР_1 від 17.02.2005 та припинено його підприємницьку діяльність.

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, для визнання угоди недійсною необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. За відсутності доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, наявності у відповідачів податкових зобов’язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання саме спірного договору, чи обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, висновки судів, що твердження позивача помилково ґрунтуються на обставинах, які не мають правового значення для справи, є правильними.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Факт скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Самі по собі оскаржувані угоди не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, на час їх укладення та виконання сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що санкції, передбачені ч.1 ст. 208 ГК України, є конфіскаційними, а тому можуть бути застосовані виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки такі санкції стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони є адміністративно-господарськими в силу ч.1 ст. 238 ГК України, а тому можуть застосовуватись лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України, при цьому початком перебігу цих строків є дата виконання правочину.

Разом з тим слід зазначити, що розглядаючи позовні вимоги податкової інспекції про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судами не враховано того, що такі вимоги не можуть бути предметом позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"передбачено право податкових органів на звернення до суду з позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках –коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Згідно з ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав вважати спірні угоди недійсними та застосування відповідних наслідків, вважає, що провадження у справі щодо розгляду вимог про визнання угоди недійсною, як такої, що суперечить інтересам держави і суспільства, підлягає закриттю із скасуванням судового рішення у цій частині, а в іншій частині рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 157, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Волинської області від 12.06.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2007 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними усних угод скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.