К-20514/08-С Про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою - 03.11.2010 Прийняття

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.07.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008, в позові Горлівській ОДПІ до ДП "Артемвугілля"про стягнення на користь держави доходу, одержаного без установлених законом підстав за нікчемною угодою №80/254-06 від 01.06.2006, а саме грошових коштів на загальну суму 1418437,97 грн., відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про задоволення позовних вимог, з підстав порушення норм матеріального права.

Відповідач правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позивачем проведена планова документальна перевірка ДП "Артемвугілля"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2007, за результатами якої складено акт №2776-23-3/32270533 від 21.12.2007.

За висновками акта перевірки відповідачем, в порушення п.35 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", надано послуги з перевезення вантажів залізничним транспортом без наявності ліцензії на загальну суму 3553952,79 грн., у тому числі за договором №80/254-06 від 01.06.2006, укладеним з ЗАТ "Горлівське", предметом якого згідно п.1 є переміщення завантажених та порожніх вагонів, що надходять на станцію Микитівка Донецької залізниці та відправлення їх на мережу залізниць через станцію Микитівка Донецької залізниці, організація транспортного обслуговування.

Податковим органом зроблено висновок, що дана угода з надання послуг перевезення є нікчемною оскільки порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України), у зв’язку з чим все отримане відповідачем за договором підлягає вилученню в доход держави.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, водночас правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"передбачено право податкових органів на звернення до суду з позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках –коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові правильно виходили з того, що позивач, обґрунтовуючи свої доводи, тим що укладений відповідачем з ЗАТ "Горлівське"договір є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України), не врахував, що серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не міститься санкцій аналогічних тим, які встановлені ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України, оскільки наслідки недійсності такого правочину встановлено ст.216 цього Кодексу, згідно з якою кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину, що виключає підстави для звернення податкового органу з позовом про стягнення з відповідача всього отриманого за угодою в доход держави.

Крім того, слід зазначити, що можливість визнання недійсним правочину юридичної особи, здійсненого нею без відповідного дозволу (ліцензії) передбачена ч.1 ст. 227 Цивільного кодексу України.

Правильними є і висновками судів попередніх інстанцій, що наслідком порушення відповідачем вимог п.35 ч.1 ст. 9 Закону України "Про ліцензування деяких видів господарської діяльності"мало бути б застосування на підставі ст.22 цього Закону відповідальності у вигляді фінансових санкцій (штрафів), що спрямовуються до Державного бюджету.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права.

Посилання позивача на те, що передбачена ст.ст. 238- 239 Господарського кодексу України адміністративно-господарська відповідальність за здійснення нікчемного правочину, одним з видів якої є вилучення доходу за такою угодою (ч.1 ст.239), застосовується без обмеження строком встановленим ст. 250 Господарського кодексу України, засновані на помилковому тлумаченні правових норм.

Адміністративно-господарські санкції загалом і вилучення доходу, зокрема, є конфіскаційними, враховуючи норму ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а, отже, такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст. 238 Господарського кодексу України, у зв’язку з чим можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 цього Кодексу.

Таким чином, звернення з позовом у травні 2008 року з вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності внаслідок укладення угоди від 01.06.2006, здійснено поза межами строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.10.2008 та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.07.2008 –без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.