Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"за 2006 -2008 роки.

Ухвалою Лутугинського районного суду Луганської області від 01 червня 2009 року позовні вимоги за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року залишені без розгляду у зв’язку з розглядом зазначених вимог Луганським окружним адміністративним судом.

Постановою Лутугинського районного суду Луганської області від 01 червня 2009 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області по відмові в нарахуванні та виплаті ОСОБА_6 підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_6 підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни згідно зі ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"

з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2009 року постанову Лутугинського районного суду Луганської області від 01 червня 2009 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове –про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Задовольняючи позов в частині вимог за 2008 рік, суди виходили з того, що бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була протиправною лише у період з 22 травня 2008 року

по 31 грудня 2008 року.

З таким висновком судів погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) .

Зокрема статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Наявність у позивача права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (стаття 46 Конституції України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянкою України, якій

до 2 вересня 1945 року було менше 18 років, тобто, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"вона є дитиною війни. Зазначені обставини визнані сторонами.

З огляду на наведене позивач має право на отримання державної соціальної підтримки –підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Водночас, щодо такого її права на період 2008 року, то Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"від 28.12.2007 р. (107-17) були внесені зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року (v010p710-08) положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) щодо внесення змін до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) визнані неконституційними.

Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 01.01.2008 року до 22.05.2008 року у позивача право на отримання державної соціальної підтримки було відсутнє у зв’язку із дією положень пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Таким чином, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди дійшли вірного висновку, що дії управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області є протиправними лише з моменту ухвалення рішень Конституційним Судом України.

За таких обставин, правильним є висновок судів про те, що позивач з 01.01.2008 до 22.05.2008 року не мала права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а має його лише

з 22.05.2008 року.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди обґрунтовано визнали, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних відповідачем судових рішеннях.

Постановлені у справі рішення є законними і обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Лутугинського районного суду Луганської області від 01 червня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги – залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.