К-29906/09-С Про стягнення недоплаченої суми одноразової допомоги на оздоровлення - 02.11.2010 Прийняття

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради, Головного управління Державного казначейства України в Запорізької області про стягнення недоплаченої одноразової допомоги на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 09 жовтня 2008 року позов задоволено частково.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради на користь ОСОБА_6 недоплачену допомогу на оздоровлення за 2007, 2008 роки - в сумі 2595,00 грн.

В задоволенні вимог про стягнення зазначеної допомоги за інші періоди –відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року постанову Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 09 жовтня 2008 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог за 2001-2005 роки.

Визнати неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради щодо перерахунку та виплати ОСОБА_6 щорічної допомоги на оздоровлення на підставі ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за 2001,2002,2003,2004,2005 роки.

Зобов’язано управління праці та соціального захисту населення Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради перерахувати та виплатити ОСОБА_6 щорічну допомогу на оздоровлення на підставі ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за 2001,2002,2003,2004,2005 роки в розмірі 5149,6 грн.

В решті постанову суду першої інстанції залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, управління праці та соціального захисту населення Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення – про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є особою, евакуйованою з зони відчуження у 1986 році, та належить до другої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому управління праці та соціального захисту населення Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради, де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу

у 2001-2008 роках щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"громадянам, які були евакуйовані з зони відчуження

у 1986 році - підлягає виплаті компенсація за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Наявність у позивача права на призначення щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі трьох мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведені вище постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п)

та № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) , які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.

Крім того, розмір виплат, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати"на відповідні роки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом (796-12) .

Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону (796-12) .

Таким чином, висновок судів щодо визнання неправомірними дій відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) - є обґрунтованим.

При цьому, вірним є також і висновок судів щодо необхідності відмови в задоволенні позовних вимог стосовно виплати щорічної допомоги на оздоровлення за період 2006 року, з огляду на таке.

Пунктом 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено.

А тому незастосування відповідачем норм зупиненого Закону (796-12) України не можуть бути визнані неправомірними.

Разом з цим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає помилковим висновок апеляційного суду щодо доцільності часткового скасування постанови суду першої інстанції та подальше задоволення позовних вимог за 2001-2005 роки, з підстав, викладених в постановленому ним рішенні.

В той час, як висновок суду першої інстанції, який з урахуванням строку звернення до суду, встановленого чинним процесуальним законодавством, надав правильну оцінку підставам пропуску позивачем такого строку та дійшов висновку щодо необхідності відмови в задоволенні позовних вимог за 2001-2005 роки, - є вірним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду

від 11 червня 2009 року підлягає скасуванню - в частині зміни постанови Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 09 жовтня 2008 року, - із залишенням в силі зазначеної постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року –скасувати в частині зміни постанови Комунарського районного суду м.Запоріжжя

від 09 жовтня 2008 року.

В решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду

від 11 червня 2009 року - залишити без зміни.

Постанову Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 09 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради, Головного управління Державного казначейства України в Запорізької області, третя особа - Головне управління праці та соціального захисту населення Запорізької державної обласної адміністрації, про стягнення недоплаченої одноразової допомоги на оздоровлення –залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

		Весельської Т.Ф., Мироненка О. В., Мороз Л. Л., Смоковича М. І., Чумаченко Т. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради на постанову Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 09 жовтня 2008 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради, Головного управління Державного казначейства України в Запорізької області, третя особа - Головне управління праці та соціального захисту населення Запорізької державної обласної адміністрації, про стягнення недоплаченої одноразової допомоги на оздоровлення, -