Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6

на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Військової частини А 1494 про стягнення щомісячної надбавки за безперервну військову службу,

У лютому 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовною заявою про визнання дій відповідача неправомірними та стягнення надбавки за безперервну службу. Зазначив, що проходив службу у Військовій частині А 1494. Вказував на те, що строк його безперервної служби давав йому право на отримання надбавки відповідно до Указу Президента України від 05 травня 2003 року № 389/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (389/2003) в розмірі від 50 % до 70 % за період з травня по липень 2003 року, а з липня 2003 року по листопад 2004 року у розмірі від 70 % до 90 % від щомісячного грошового забезпечення. Проте, вказана надбавка виплачувалась позивачу не в повному обсязі. Посилаючись на відмову відповідача виплатити вказану надбавку, позивач просив стягнути з відповідача на його користь різницю невиплачених сум.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2007 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року, позов залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Указу Президента України від 05 травня 2003 року № 389/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (389/2003) (далі –Указ № 389/2003).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 проходив службу у Військовій частині А 1494 та 10 листопада 2004 року звільнений із Збройних Сил України. Безперервна служба у Збройних Силах України складала понад 20 років у період з травня по липень 2003 року, а з липня 2003 року по листопад 2004 року –понад 25 років, у зв’язку з чим мав право на отримання надбавки за безперервну службу згідно з Указом № 389/2003 (389/2003) в розмірі від 50 % до 70 % та з липня 2003 року від 70 % до 90% щомісячного грошового забезпечення.

Зазначена надбавка виплачувалася позивачу в розмірі, встановленому письмовими розпорядженнями Міністра оборони України.

Відповідно до Указу № 389/2003 (389/2003) саме Міністру оборони України, Міністру внутрішніх справ України, Голові Державної прикордонної служби України та Начальнику Управління державної охорони України надано право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил України, внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління Державної охорони України, які мають високі результати у службовій діяльності, щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, внутрішніх військах, у Державній прикордонній службі та Управління Державної охорони України у відсотках до грошового забезпечення, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10 %, понад 10 років - до 30 %, понад 15 років - до 50 %, понад 20 років - до 70 %, понад 25 років - до 90 %.

Пунктом 2 частини першої Указу № 389/2003 (389/2003) встановлено, що порядок та умови виплати зазначених надбавок визначаються Міністром оборони України. Виплата надбавок здійснюється з 01 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

На реалізацію положень Указу № 389/2003 (389/2003) , Міністр оборони України 26 травня 2003 року видав наказ № 149 "Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України" (z0411-03) .

Згідно підпункту 1.2 пункту 1 зазначеної Інструкції (z0411-03) розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки, доплати, премія (підпункт 2.1 пункту 2), а її виплата здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ (підпункт 2.4 пункту 2).

Тобто законодавством визначено лише граничні розміри надбавок без обумовлення мінімальної межі здійснення таких виплат та надано право визначати їх розмір Міністру оборони України з врахуванням стажу роботи військовослужбовців та наявного фонду забезпечення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухваленого рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.