Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Острович С.Е., Усенко Є.А.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року

у справі №2-а-18395/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авілон"(надалі –ТОВ "Авілон")

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька (надалі –ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

У вересні 2009 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом в якому, з урахуванням змін до позовних вимог, поставлено питання про визнання недійсними податкових повідомлень–рішень №0002592340/0 від 05.08.2008 року, №0002602340/0 05.08.2008 року, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0003052344 05.08.2008 року, скасування першої податкової вимоги від 04.09.2008 року №1/1333.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у відповідача відсутні підстави для прийняття спірних рішень, першої податкової вимоги, так як не відповідають чинному законодавству.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення–рішення №0002602340/0 05.08.2008 року; визнано недійсним податкове повідомлення–рішення від 05.08.2008 року №0002952340/0 в частині визначення податку на прибуток за основним платежем у сумі 9110,71грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 911,07грн.; скасовано першу податкову вимогу від 04.09.2008 року №1/1333; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір в сумі 2,20грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що податковим органом не доведено порушення позивачем вимог п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість". Також, після часткового повернення внесків, остання частина статутного фонду залишається у власності позивача, а отте не включається до кладу валових доходів. Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що у відповідача були відсутні підстави для прийняття першої податкової вимоги, внаслідок неузгодженості податкових зобов’язань.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій та просить прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено виїзну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ "Авілон"за період з 01.04.2005 року по 03.07.2008 року, про що складено акт №1376/23-2/30623541 від 23.07.2008 року

В ході проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.7.4.1 ст.7 та п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого було занижено зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 4987,00грн.;

- п.3.1 ст. 3, пп.4.1.1 та п.16.2 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 10478,00грн.;

- розділу 2 п.2.6, п.2.8, розділу 3 п.3.5 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні"у частині перевищення затвердженого ліміту залишку готівки у касі 1225,65грн. та не оприбуткування готівки у касі підприємства у сумі 50,00грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення №0002602240/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в загальній сумі 7480,50 грн., з яких основний платіж 4987 грн., штрафні(фінансові) санкції 2493,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0002952340/0 яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток в загальній сумі 11525,80 грн., з яких за основним платежем 10478,00грн., штрафними(фінансовими) санкціями 1047,50 грн.;

- рішення про застосування штрафних(фінансових) санкцій №0003052344 у розмірі 2701,30грн.

При проведенні перевірки податковим органом було встановлено, що на момент створення товариства був сформований статутний фонд шляхом внесення засновниками на розрахунковий рахунок грошових коштів у розмірі 50000,00грн. У зв’язку з ліквідацією позивача на підставі Протоколу загальних зборів №6 від 13.05.2008 року (а.с.10) у травні 2008 року відбулось часткове повернення учасникам товариства статутного фонду у розмірі 13639,15грн. Внесок у статутний фонд у розмірі 36360,85грн. залишився неповернутим у зв’язку з недостатньою кількістю грошових коштів у товариства.

На думку податкового органу неповернута частина статутного фонду є поворотною фінансовою допомогою.

Отже, відповідно до п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до валових доходів включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 п.п.1.22.1 п.1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", безповоротною фінансовою допомогою є сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів, або без укладення таких угод.

Також, відповідно до матеріалів справи, станом на 01.01.2008 року на балансі підприємства перебували основні фонди 2 групи, балансова вартість яких складає 3535,00грн. У травні 2008 року у зв’язку з ліквідацією товариства, відбувся їх продаж за ціною 9003,00грн.

Відповідно до п.п.8.4.4. п.8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду.

Крім того, у позовній заяві позивач вказує, що ним була припущена арифметична помилка, внаслідок чого було завищено валовий дохід за 2006 рік, на що не звернув увагу податковий інспектор, а отже, розрахунок податкових зобов’язань з податку на прибуток і, відповідно, штрафних санкцій, є хибним. Зазначене, не знайшло свого відображення у рішеннях судів попередніх інстанцій.

Також, у зв’язку зі спливом строку позовної давності відносно боргу щодо отриманих, але не сплачених товарів товариством було зараховано заборгованість (разом з ПДВ) до валового доходу, як безповоротну фінансову допомогу.

Відповідно до податкових роз’яснень ДПА України, з 31.03.2005 року при списанні безнадійної заборгованості у покупця не виникає підстав для коригування податкового кредиту по ПДВ.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що товариством, в порушення п.3.1 розділу 3 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України №143 від 29.03.2003 року (z0271-03) , не було подано до декларації податку на прибуток за 1 квартал 2008 року та півріччя 2008 року додатку №К1/1 та, відповідно не було відображено суми коштів позивача, які обліковувались по рахунку 20 "Виробничі запаси"та рахунку 28 "Товари". Порушення позивачем обліку залишків товарів було встановлено податковим органом порівняння Декларацій з податку на прибуток підприємств за півріччя 2008 року, валових доходів за 2 квартал, аналізу рахунків 20 "Виробничі запаси"та 28 "Товари".

Однак, при розгляді справи судом першої інстанції не було належним чином досліджено рух матеріальних запасів позивача по даним рахункам. Натомість суд апеляційної інстанції зазначив лише, що сум першої інстанції повно і всебічно дослідив усі надані позивачем докази та не надав належної оцінки доводам відповідача, викладеним в апеляційній скарзі. Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем не надано відповідних доказів на обґрунтування своїх заперечень.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Між тим, ст. 220 КАС України визначені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, де, зокрема, передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька –задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року –скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст. 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.