К-24/09-С Про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення та стягнення суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість - 28.09.2010 Прийняття

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення та стягнення з державного бюджету на користь позивача бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 121654,00 грн., -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Абриколь" звернулось до суду з позовною заявою до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції та Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення та стягнення з державного бюджету на користь позивача бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 121654,00 грн.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 02.04.2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008 року у даній справі позов задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення від 20.11.2007 року №0000221504/0/77213 та стягнуто з бюджету 121654 грн. бюджетної заборгованості по податку на додану вартість на користь ТОВ "Абриколь".

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної невиїзної (камеральної) перевірки достовірності від'ємного значення податку на додану вартість за вересень 2007 року, податковим органом зроблені висновки про порушення підприємством вимог Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), внаслідок чого ним завищено суму бюджетного відшкодування за вересень 2007 року по податку на додану вартість в сумі 121654 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон №2181-III (2181-14) ), за порушення підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням від 20.11.2007 року №0000221504/0/77213 зменшено бюджетне відшкодування на суму 121654 грн.

Порушення вимог чинного податкового законодавства, на думку податкового органу, полягало у віднесенні позивачем у вересні 2007 року до складу бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у розмірі 121654 грн., які не були сплачені позивачем постачальникам товарів у попередньому податковому періоді. Так, перевіркою встановлено, що в серпні 2007 року Товариством сплачено постачальникам ПДВ в сумі 649 грн.

За таких обставин, податковий орган, посилаючись на вимоги підпунктів 7.7.1 -7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, вважає що заявлена у вересні 2007 року сума податку на додану вартість в розмірі 121654 грн. бюджетному відшкодуванню не підлягає.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як встановлено судами, Товариством, згідно вимог 5.1 статті 5 Закону №2181-III у квітні 2007 року подано до Тернопільської ОДПІ уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2007 року, згідно з яким платником збільшено суму, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, тобто травня 2007 року, на 136210 грн., що і знайшло своє відображення у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2007 року.

Підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, що приписи Закону (168/97-ВР) містять два способи відшкодування належної платнику податків суми бюджетного відшкодування, а саме, перерахування коштів на його рахунок у банківській установі, або зарахування суми бюджетного відшкодування в рахунок погашення податкових зобов'язань, що виникнуть у наступних звітних періодах. При цьому законодавець визначив, що виключно платник податку, якому належать суми бюджетного відшкодування, вправі приймати рішення про спосіб за яким відшкодування бюджетної заборгованості слід провести. Більше того, Закон не містить жодної імперативної норми, яка б забороняла платнику податку в наступних звітних періодах змінити обраний ним попередньо спосіб бюджетного відшкодування. Законом визначено лише порядок, за яким платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючий орган про прийняте ним рішення.

Як засвідчують відомості декларації з податку на додану вартість за вересень 2007 року, розрахунок суми бюджетного відшкодування за цей же період та заява від 18.10.2007 року, визначений п.п.7.7.4 п.7.7 ст. 7 Закону порядок платником податків також дотримано.

Натомість, контролюючий орган, приймаючи оспорюване рішення, не дослідив первинні документи за якими у платника податків виникло право на податковий кредит а, в подальшому, і на бюджетне відшкодування, не врахував всіх обставин, що мають суттєве значення для прийняття рішення, з огляду на що, останнє не ґрунтується на принципах, які викладені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За вказаних обставин, суди дійшли обґрунтованих висновків, що у суб'єкта владних повноважень не було правових підстав для зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а відтак і щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008 року та постанову Господарського суду Тернопільської області від 02.04.2008 року по справі №14/2-62 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.