Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,

Головчук С.В.,

Розваляєвої Т.С.,

Ханової Р.Ф.,

Черпака Ю.К.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в місті Білій Церкві (далі –УПФ) про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити перерахунок доплати до пенсії,-

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю і непрацюючого пенсіонера, а тому на підставі ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі – Закон України № 796-ХІІ (796-12) ) має право на отримання доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Посилаючись на те, що зазначена доплата виплачується у розмірі меншому, ніж встановлений Законом України № 796-ХІІ (796-12) , позивач просила зобов’язати відповідача провести відповідний перерахунок цієї доплати.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 5 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2009 року, позов задоволено частково. Зобов’язано УПФ здійснити позивачу перерахунок доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати з розрахунку 440 грн. за період з 9 липня 2007 року щомісячно.

В касаційній скарзі УПФ просить скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в УПФ як непрацюючий пенсіонер.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 місто Біла Церква віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення в зоні посиленого радіоекологічного контролю, підвищується на одну мінімальну заробітну плату.

Дію вказаної норми статті 39 зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року № 489-V (489-16) (далі – Закон № 489-V (489-16) ).

Зупинення дії абзацу другого частини першої статті 39 Закону № 796-ХІІ, передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України N 489-V, визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідач був зобов’язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Судами встановлено, що на виконання ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"відповідачем щомісяця виплачувалася позивачу передбачена цією статтею виплата в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанції з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами обґрунтовано визнали, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягає саме ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

За таких обставин правильним є висновок судів попередніх інстанції щодо неправомірності дій відповідача по виплаті доплати до пенсії в розмірах, встановлених зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) .

При цьому ст. 76 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік"не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Наведені обставини були правильно враховані судом першої інстанції, який прийняв вірне рішення про задоволення позову, з чим обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 5 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України (2747-15) .