Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2009 року у справі за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Агро"про стягнення 43116,83 грн., -

Постановою Господарського суду Сумської області від 09 лютого 2009 року позов було задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 40175,95 грн. штрафних санкцій вартості нестворених робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 році, 8035,19 грн. –пені за несвоєчасну сплату штрафних санкцій.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2009 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Агро" задоволено, постанову Господарський суд Сумської області від 09 лютого 2009 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Агро"про стягнення 43 116,83 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, посилаючись на те, що при винесенні оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до наступного висновку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, що відповідач протягом 2007 року - 21.03.2007 року, 18.07.2007 року, 29.12.2007 року інформував службу зайнятості про наявність робочих місць для інвалідів.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів"встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 вищезазначеного Закону.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007року №70 (70-2007-п) "Про затвердження порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування"інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно до ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікацій та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно ч. 10 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичні особі, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про порушення позивачем вищенаведених положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (875-12) , у зв’язку з несистематичним поданням до органу працевлаштування звітів.

Частина 1 статті 241 ГПК України, каже, що адміністративно-господарський штраф –це грошова сума, що виплачується суб’єктом господарювання у відповідний бюджет під час порушення їм встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Строки застосування адміністравтино-господарських санкцій передбачені у статті 250 ГПК України, яка каже, що адміністративно - господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше чим через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як свідчать матеріали справи позивач просить стягнути адміністративно-господарську санкцію за порушення позивачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (875-12) вчинених у 2007 році, а позовна заява подана до суду –20.10.2008 року.

Колегія Вищого адміністративного суду України вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач не дотримався строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 250 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2009 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства.