К-51861/09-С Про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 16.09.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2009 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 12 грудня 2007 року проходив службу на посаді начальника управління Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області. 1 лютого 2008 року позивач подав рапорт на ім’я Міністра внутрішніх справ України про звільнення його із займаної посади у зв’язку із сімейними обставинами. 26 лютого 2008 року позивач подав рапорт на ім’я Міністра внутрішніх справ України, в якому просив надати йому соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та у зв"язку з цим вважати попередній рапорт недійсним, залишивши його без розгляду. Листом від 21 березня 2008 року заступник начальника департаменту кадрового забезпечення МВС України повідомив позивача про те, що згідно з поданим рапортом від 1 лютого 2008 року наказом МВС України від 14 березня 2008 року № 517 о/с його було звільнено із займаної посади. Наказом УМВС України в Луганській області від 25 березня 2008 року № 101 о/с на підставі зазначеного наказу МВС ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 14 березня 2008 року. З 4 лютого 2008 року по 28 березня 2008 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні. Просив поновити строк звернення до суду, визнати незаконними та скасувати наказ МВС України від 14 березня 2008 року № 517 о/с та наказ УМВС України в Луганській області від 25 березня 2008 року № 101 о/с про звільнення майора міліції ОСОБА_1 з посади начальника УДАІ УМВС України в Луганській області, поновити його на займаній раніше посаді, стягнути з відповідачів за час вимушеного прогулу з 14 березня 2008 року по 12 серпня 2008 року суму середньомісячного грошового утримання в розмірі 26436,05 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав. Визнано незаконними та скасовано наказ МВС України від 14 березня 2008 року № 517 о/с та наказ УМВС України в Луганській області від 25 березня 2008 року № 101 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника УДАІ УМВС України в Луганській області. Поновлено позивача на посаді начальника УДАІ УМВС України в Луганській області. Зобов’язано УМВС України в Луганській області провести розрахунок належних позивачу сум за час вимушеного прогулу з 14 березня 2008 року по 12 серпня 2008 року за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) . Допущено до негайного виконання постанову суду в частині поновлення на попередньому місці роботи та виплати втраченого заробітку в межах суми платежів за один місяць.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області задоволено. Здійснено процесуальне правонаступництво управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2009 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку представника позивача ОСОБА_2, судами першої та апеляційної інстанцій неповне з’ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, скаржник просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, змінивши судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, його представника та представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що наказом УМВС України в Луганській області від 12 грудня 2007 року № 517 о/с майора міліції ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника УДАІ УМВС України в Луганській області. 1 лютого 2008 року ОСОБА_1 знову подав рапорт на ім’я Міністра внутрішніх справ України про звільнення його з займаної посади у зв’язку з сімейними обставинами. 26 лютого 2008 року позивач подав рапорт на ім’я Міністра внутрішніх справ України, в якому просив надати йому соціальну відпустку по догляду за малолітньою донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення нею трирічного віку, а також просив вважати недійсним та залишити без розгляду попередній рапорт від 1 лютого 2008 року щодо звільнення його із займаної посади у зв’язку з сімейними обставинами. Рапорт, поданий позивачем 26 лютого 2008 року, було одержано МВС України 11 березня 2008 року, зареєстровано 17 березня 2008 року, а в департаменті кадрового забезпечення –20 березня 2008 року. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 березня 2008 року № 517 о/с позивача було звільнено з посади УДАІ УМВС України в Луганській області на підставі подання УМВС України в Луганській області від 12 лютого 2008 року ВДЗР/391/342 та рапорту позивача від 1 лютого 2008 року. На підставі зазначеного наказу УМВС України в Луганській області наказом від 25 березня 2008 року № 101 о/с звільнило ОСОБА_1 із займаної посади, залишивши його в розпорядженні УМВС України в Луганській області, з 14 березня 2008 року. 31 березня 2008 року позивач був ознайомлений з наказом від 25 березня 2008 року № 101 о/с. З 4 лютого 2008 року по 4 серпня 2008 року позивач хворів, будучи тимчасово непрацездатним.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що законодавство про працю, яке регулює трудові відносини, до правовідносин про проходження служби в органах внутрішніх справ не застосовується, оскільки зазначені правовідносини регулюються спеціальним законодавством, а саме Законом України "Про міліцію" (565-12) , Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) , Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ (1368-12) . При цьому суд першої інстанції стосовно строку звернення позивача до суду застосував місячний строк, передбачений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, та зважаючи на поважні причини пропущення цього строку (тривалий час хвороби позивача) поновив позивачу строк звернення до суду.

Крім цього, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Міністерством внутрішніх справ України при прийнятті, реєстрації та розгляді рапорту позивача від 26 лютого 2008 року були порушені положення Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 року № 1153 (1153-97-п) , через що зазначений рапорт позивача своєчасно не був розглянутий, що привело до видання спірного наказу.

Апеляційний суд, постановляючи рішення про скасування постанови суду першої інстанції та про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, виходив з того, що позивачем без поважних причин було пропущено встановлений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України строк звернення, а тому підстав для його поновлення у суду першої інстанції не було.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна з таких підстав.

Суди як першої, так і апеляційної інстанцій прийшли до помилкового висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень законодавства про працю, зокрема, строків звернення до суду, встановлених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки до спірних правовідносин норми трудового законодавства можуть бути застосовані лише при умові, якщо це передбачено законодавством, яке регулює порядок проходження служби в органах внутрішніх справ (пункт 61 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) : додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства).

До набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) строки звернення до суду у спорах працівників органів внутрішніх справ з питань звільнення з посад чи зі служби були встановлені статтею 248-5 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, тобто процесуальним законом, а строки, встановлені частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України до цих правовідносин не застосовувались. На час звернення позивача з позовом до суду строки звернення до суду були встановлені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, також процесуальним законом, а тому жодних законних підстав для застосування судами строків, визначених Кодексу законів про працю України (322-08) , не було.

Прийшовши до висновку про те, що рапорт позивача від 26 лютого 2008 року через порушення Міністерством внутрішніх справ України положень Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади своєчасно не був розглянутий, що призвело до видання спірного наказу, суд першої інстанції при цьому не встановив та не зазначив, який строк розгляду рапорту позивача відповідно до положень зазначеної Інструкції слід вважати своєчасним.

Без встановлення такої дати висновок суду про несвоєчасність розгляду рапорту позивача не можна визнати обґрунтованим.

Крім цього, суд першої інстанції не звернув уваги на наявність у структурах МВС України діючої Інструкції про організацію діловодства в системі МВС України, затвердженої наказом МВС України №1444 від 24 листопада 2003 року, не дослідив положень цієї Інструкції та не перевірив дій працівників апарату МВС України при прийнятті, реєстрації та проходженні рапорту позивача від 26 лютого 2008 року на відповідність вимогам зазначеної Інструкції.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому зазначені рішення судів не можна вважати законними та обґрунтованими.

За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.