Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2006 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2007 року

у справі №А23/226-06

за позовом Дочірнього підприємства "Меликон-Дніпро"Товариства з обмеженою відповідальністю "Меликон-М"

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська

про визнання недійсним рішення,

Дочірнє підприємство "Меликон-Дніпро"Товариства з обмеженою відповідальністю "Меликон-М"звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30.03.2006 року №0003092301/0/5684, від 18.04.2006 року №0003092301/1/6953, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2006 року у сумі 334167,00 грн.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2006 року (суддя –Добродняк І.Ю.), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Сизько І.А., судді –Тищик І.В., Верхогляд Т.А.), позов задоволено.

Задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій мотивовано посиланнями на п. 4.8 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", застосувавши які суди дійшли висновку, що бартерний характер здійснення операцій з векселем не впливає на право позивача включити витрати зі сплати податку на додану вартість до складу податкового кредиту підприємства.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , відповідно до яких податок на додану вартість не додається до номіналу векселя, що виключає можливість формування податкового кредиту у платника податку на додану вартість, який отримує такий вексель за борговими зобов’язаннями по операції з поставки товарів.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений в акті перевірки від 21.03.2006 року №41ДСК/23-505/31549679/13, про порушення позивачем пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3, пп. 4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"внаслідок безпідставного включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 343195,90 грн., що призвело до завищення бюджетного відшкодування на 334167,00 грн. та завищення значення рядка 26 декларації "Залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду"на 9028,90 грн.

Зазначений висновок пов'язаний з обставинами справи, відповідно до яких ДП "Меликон-Дніпро"укладено договір від 18.01.2006 року №18/01-06Б про проведення товарообмінної операції (бартерної) операції з ПП "Територія", предметом якого є зустрічна поставка товарів рівної договірної ціни, яка здійснюється без платежу грошовими коштами на компенсаційній основі. На виконання умов договору позивач поставив товар в асортименті, наведеному в додатку №1 до договору, на загальну суму 2059175,40 грн. (у тому числі ПДВ –343195,90 грн.), а ПП "Територія"поставило простий вексель номінальною вартістю 2059175,40 грн., векселедавцем якого було ТОВ "Видавничий дім "Дніпровська хвиля". На підставі податкової накладної, отриманої від ПП "Територія"та виписаної на вартість простого векселя, позивачем віднесено до складу податкового кредиту у січні 2006 року податок на додану вартість у сумі 343195,90 грн.

Наполягаючи на законності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідач вказує на те, що операція міни товарів на простий вексель є операцією купівлі-продажу, а простий вексель –засобом розрахунків за придбаний товар. Така операція в силу вимог пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість"не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а тому у платника податку не виникає право на формування податкового кредиту за її наслідками.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодились з доводами контролюючого органу стосовно того, що така операція не може вважатися операцією поставки, зважаючи на наступне.

Так, пунктом 1.4 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"встановлено, що цінний папір –це документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачено, що товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Зазначене правило поширюється на всі цінні папери, в тому числі і векселі. Таким чином, в усіх операціях, крім операцій з випуску та погашення, векселі виступають як товар згідно з правилами податкового законодавства, а відтак передача векселя, раніше емітованого третьою особою, не є формою грошових розрахунків за придбані платником податку товари та послуги.

Це відповідає положенням абзацу третього пункту 4.8 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого векселі для цілей оподаткування не вважаються засобом платежу. Зазначена норма податкового законодавства є переважною для застосування під час визначення правил оподаткування порівняно з нормами інших галузей законодавства, зокрема фінансового та банківського.

У свою чергу, господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), є бартерною згідно з пунктом 1.19 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За таких обставин в операціях з використанням векселів, раніше емітованих третіми особами, такі векселі виступають як товар, що передається в межах бартерних операцій.

При цьому передача векселя (зокрема, в порядку індосаменту), раніше емітованого третьою особою, для компенсації вартості придбаних платником податку товарів чи послуг супроводжується переходом права власності на такий вексель, з огляду на що така операція є поставкою товару згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Що ж стосується виникнення у позивача права на податковий кредит за наслідками такої операції, то суди мали врахувати, що особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів установлені пунктом 4.8 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість". Зазначений пункт регулює нарахування податку на додану вартість під час здійснення операцій з поставки товарів (послуг), які є об’єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов’язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, випущених таким покупцем або третьою особою.

Відповідно до абзацу третього пункту 4.8 статті 4 зазначеного Закону для цілей оподаткування векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов’язання з цього податку, крім податкових векселів. Отже, видача векселя (крім податкового) не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов’язань платника податку, зокрема, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя. Наведене поширюється на всі векселі, визначені у пункті 4.8 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість": векселі, видані безпосередньо платником податку чи емітовані третіми особами та в подальшому передані в розрахунок за товари чи послуги, зокрема в порядку індосаменту. При цьому норма пункту 4.8 статті 4 вказаного Закону є спеціальною відносно інших норм Закону, які визначають об’єкти оподаткування (пункт 3.1 статті 3 цього ж Закону), а також правила оподаткування податком на додану вартість цінних паперів (підпункт 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість").

Бартерний характер операцій з використанням векселів для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг не впливає на необхідність нарахування податкових зобов’язань у розглядуваних операціях, оскільки пункт 4.8 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість"не ставить у залежність незмінність податкових зобов’язань під час видачі (передачі) векселів від способу розрахунків. Пункт 4.8 статті 4 Закону є імперативною нормою, яка встановлює відсутність додаткових податкових зобов’язань для всіх випадків використання векселів платниками податку, в тому числі в межах бартерних операцій. Крім того, як випливає зі змісту пункту 3.1 статті 3 Закону, бартерні операції не є окремим самостійним об’єктом оподаткування, а тому на бартерні операції повинні поширюватися ті самі правила оподаткування податком на додану вартість, що і на операції із застосуванням грошових розрахунків.

З огляду на наведене законодавче регулювання спірних правовідносин, висновок контролюючого органу про відсутність у позивача права на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість з операції поставки векселя та, як наслідок, неможливості врахування цих сум при розрахунку суми бюджетного відшкодування узгоджується з вимогами п. 4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість".

Суди ж першої та апеляційної інстанцій внаслідок неправильного застосування згаданої норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) помилково дійшли протилежного висновку.

Неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень про задоволення позовних вимог, що відповідно до статті 229 КАС України є підставою для їх скасування та з врахуванням того, що обставини справи встановлені повно і правильно, –для ухвалення нового рішення про відмову у позові з наведених підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська задовольнити .

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2007 року у справі №А23/226-06 скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

3. постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.