Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Цуркана М.І., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2009 року у справі № 22-а22799/08 за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства Вінницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" відкритого акціонерного товариства "Центральконструкція" про стягнення фінансових санкції, -

У листопаді 2007 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до дочірнього підприємства Вінницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" відкритого акціонерного товариства "Центральконструкція", в якому просило стягнути з відповідача 14409,09 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворене 1 робоче місце для працевлаштування інваліда у 2006 року та 920,16 грн. пені, всього загальною сумою 15329,25 грн..

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Справа № К-3168/10 Доповідач: Леонтович К.Г.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача на одного працівника у 2006 році складала 14409.09 грн.. Згідно звіту відповідача за 2006 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2006 р. становила 66 осіб, тобто відповідач у 2006 р. повинен був створити 3 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно даних, наданих відповідачем у звіті за 2006 р. форма № 10-ПІ, розділ II "Кількість працівників та фонд оплати праці", середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становила 2 особи. Звертаючись з даним позовом Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів посилається на ті обставини, що відповідач не прийняв міри по працевлаштуванню 1 інваліда та самостійно не сплатив адміністративно –господарські санкції відповідно вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог послалися на ті обставини, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, ні Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (875-12) , ні положенням "Про Фонд соціального захисту інвалідів" (92-91-п) не уповноважено Фонд проводити нарахування адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Порядку сплати підприємствами об'єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. (1767-2001-п) та Положення "Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р. (92-91-п)

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно наведеної норми, грошові кошти, які просить стягнути позивач, є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.

За вимогами ст.18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідно до Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (314-95-п) , працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Чинним законодавством передбачений обов'язок повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вільних робочих місць (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів.

Згідно обставин справи за нормативом робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідач повинен створити 3 робочих місця для інвалідів та повідомляти відповідні органи про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів. У відповідача протягом 2006 р. працювало два інваліди, отже, обов’язок відповідача у передбачений законодавчими нормами спосіб повідомляти державну службу зайнятості, органи Мінсоцзахисту, місцеві Ради народних депутатів, громадські організації інвалідів про наявність одного робочого місця для працевлаштування інвалідів. Разом з тим, відповідач протягом 2006 р. не повідомляв місцевий центр зайнятості про наявність вільного місця для працевлаштування інвалідів, тобто відповідачем не виконаний покладений на нього чинним законодавством обов’язок по створенню одного робочого місця для працевлаштування інвалідів та інформування відповідних органів, які займаються працевлаштуванням інвалідів, про створення таких робочих місць.

Таким чином, суди першої інстанції та апеляційної інстанції дійшли до неправильного висновку про відсутність неналежного виконання обов'язку з боку відповідача.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. За ч. 3 ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч. 3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Розмір пені обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до необґрунтованого висновку про відсутність підстав застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення строків їх сплати щодо не створення одного робочого місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом. Позивач з урахуванням наданих повноважень обґрунтовано звернувся до суду про стягнення з відповідача несплачених у добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій. З урахуванням наведеного відповідач не виконав покладені на нього обов’язки що прийняття відповідних мір по працевлаштуванню інвалідів. передбачених законодавчими нормами, тому позовні вимоги позивача обґрунтовані.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до необґрунтованого висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги позивача дають підстави для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанції винесені незаконні і необґрунтовані рішення, постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права, які підлягають скасуванню, враховуючи, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але неправильно застосовані норми матеріального права, суд касаційної інстанції має підстави для ухвалення по справі нового рішення та з урахуванням наведеного заявлений позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2009 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства Вінницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" відкритого акціонерного товариства "Центральконструкція" про стягнення фінансових санкцій задовольнити.

Стягнути з дочірнього підприємства Вінницьке спеціалізоване управління "Стальконструкція" відкритого акціонерного товариства "Центральконструкція" на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 14409,09 грн. адміністративно - господарських санкцій та пені 920,16 грн., всього 15329,25 грн..

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.