К-1071/10-С Про перерахунок допомоги - 09.09.2010 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року у справі №2-а-25/09/2005 за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа Головне управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про перерахунок допомоги, -

У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації, третя особа Головне управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, в якому просив стягнути з відповідача щорічну грошову допомогу до 5 травня, як інваліду війни ІІ групи за 2008 рік в сумі 3448 грн..

Постановою Борівського районного суду Харківської області від 28 квітня 2009 року позовні вимоги задоволені.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року скасоване рішення суду першої інстанції. В задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду

Справа № К-1071/10 Доповідач: Леонтович К.Г.

апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 являється інвалідом війни 2 групи, а тому відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальний захисту", має право отримувати щорічно до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Управлінням праці та соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації Харківської області у квітні 2008 р. виплачена позивачу щорічна грошова допомога до 5 травня за 2008 рік у розмірі 400 грн., який встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) . У листопаді 2008 р. позивач звернувся із заявою до відповідача про проведення перерахунку одноразової щорічної допомоги у відповідності з вимогами ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальний захисту", позивачу було відмовлено у проведенні перерахунку.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги послався на ті обставини, що Конституція України (254к/96-ВР) не надає Закону про Державний бюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів, зупиняти їх дію, чи скасовувати, оскільки це створює протиріччя у законодавстві. У разі необхідності зупиняти дії законів, вносити до них зміни і доповнення, визнавати їх не чинними мають використовуватися окремі закони.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в позові послався на ті обставини, що з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року конкретний розмір разової грошової допомоги до 5 травня, інвалідам війни, були встановлені певними нормами Закону України "Про Держаний бюджет України на 2008 рік" (107-17) . Оскільки щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2008 рік позивачу виплачена у квітні 2008 року, тому відповідач правомірно діяв відповідно положень Закону України "Про Держаний бюджет України на 2008 рік" (107-17) .

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного .

Згідно обставин справи позивачу була виплачена разова щорічна допомога до 5 травня як інваліду війни 2 групи не у відповідності з п.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальний захисту", а відповідно положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" у твердій грошовій сумі в розмірі 400 грн..

Відповідно до ч. ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня інваліду війни 2 групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) зупинялася дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а виплата щорічної грошової допомоги інвалідам війни до 5 травня здійснювалася у меншому розмірі - на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) .

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин щодо виплати щорічної грошової допомоги за 2008 р. були наявні нормативно-правові акти, а саме: Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) , які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни. Отже, для вирішення цього спору необхідно визначитися, який з вказаних законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення грошової доплати за 2008 р. суди попередніх інстанцій необґрунтовано послалися на рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (v010p710-08) , яким визнані неконституційними відповідні положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) .

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Отже, за наявності декількох законів, норми які по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, необхідно встановити положення яких рівнозначних за юридичною силою законів були діючими: Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) чи Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) , з урахуванням тих обставин, що у зв’язку з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (v010p710-08) були визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) відносно зупинення дії положень спеціального Закону щодо виплат разової щорічної допомоги до 5 травня.

Судами встановлено, що на момент виникнення спірних відносин, а саме, на дату нарахування і виплати у квітні 2008 р. позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів –до 5 травня 2008 р., положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) були діючими, які були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (v010p710-08) , тобто після проведеної виплати. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виходячи з положень ст.152 Конституції моральна чи матеріальна шкода, заподіяна особам актами, що визнані неконституційними підлягає відшкодуванню у встановленому законом порядку .

Виходячи з наведеного дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) не можна визнати неправомірними, оскільки відповідач на час проведення спірних виплат діяв відповідно до встановлених норм Закону.

Враховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції прийшов до вірних висновків що відповідач при виплаті позивачу спірних сум діяв у межах наданих повноважень та згідно діючого законодавства.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанцій винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.