Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Цуркана М.І., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Запорізької області від 15 серпня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року у справі № 27/292/07-АП за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до виробничого кооперативу "Переможець" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

У липні 2007 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до виробничого кооперативу "Переможець", в якому просило стягнути з відповідача 15352,08 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені 3 робочі місця для працевлаштування інваліда у 2006 року та 451,78 грн. пені, всього загальною сумою 15803,86 грн..

Постановою господарського суду Запорізької області від 18 серпня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Справа № К-17024/10 Доповідач: Леонтович К.Г.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача на одного працівника у 2006 році складала 5117 грн.. Згідно звіту відповідача за 2006 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2006 р. становила 121 особу, тобто відповідач у 2006 р. повинен був створити 5 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно даних, наданих відповідачем у звіті за 2006 р. форма № 10-ПІ, розділ II "Кількість працівників та фонд оплати праці", середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становила 8 осіб. Звертаючись з даним позовом Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів посилається на ті обставини, що відповідач не прийняв міри по працевлаштуванню з інвалідів та самостійно не сплатив адміністративно –господарські санкції відповідно вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог послалися на ті обставини, що на протязі спірного періоду у відповідача працювало 8 інвалідів у різний період, відповідач створив робочі місця для працевлаштування інвалідів. інформував місцеві органи про наявність робочих місць для інвалідів, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Порядку сплати підприємствами об'єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. (1767-2001-п) та Положення "Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р. (92-91-п)

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно наведеної норми, грошові кошти, які просить стягнути позивач, є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.

За вимогами ст.18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідно до Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (314-95-п) , працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Чинним законодавством передбачений обов'язок повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вільних робочих місць (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів.

Згідно обставин справи за нормативом робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідач повинен створити 5 робочих місця для інвалідів та повідомляти відповідні органи про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів. У відповідача протягом 2006 р. працювало 8 інвалідів протягом різного періоду, повідомляв місцеві органи про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, відомості щодо відмови відповідачем працевлаштування інвалідів відсутні.

Таким чином, суди першої інстанції та апеляційної інстанції дійшли до правильного висновку про відсутність неналежного виконання обов'язку з боку відповідача.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. За ч. 3 ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч. 3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Розмір пені обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованого висновку про відсутність підстав застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення строків їх сплати щодо не створення одного робочого місця для працевлаштування інвалідів та відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення —без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги позивача не дають підстави для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанції винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 15 серпня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .