Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Цуркана М.І., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2009 року у справі № 2-а-З 77/09 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Біловодський елеватор" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

У липні 2008 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Біловодський елеватор", в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарських санкцій в розмірі 35376,24 грн. за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007р. в кількості 3 осіб та 1216,90 грн. пені, всього на загальну суму 36593,14грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2009 року позовні вимоги задоволені.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2009 року скасована постанова суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанцій Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Справа № К-16395/10 Доповідач: Леонтович К.Г.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача на одного працівника у 2007 році складала 11792,08 грн.

Згідно звіту відповідача за 2007 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2007 р. становила 101 особу, тобто відповідач у 2007 р. повинен був створити 4 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно даних, наданих відповідачем у звіті за 2007 р., форма № 10-ПІ, розділ II "Кількість працівників та фонд оплати праці", середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 1 особа, сума адміністративно-господарських санкцій –35376 грн.. За звітами про наявність вакансій для інвалідів до місцевого центру зайнятості та довідки останнього відповідач 20.06.2007 р. та 30.07.2007 р., надавав дані про можливе працевлаштування інваліда.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з тих обставин, що відповідачем не виконаний норматив по створенню трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки зобов’язаний щомісячно повідомляти відповідні органи про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, чим не виконав покладені на нього обов’язки.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог послався на ті обставини, що відповідач повідомляла відповідні органи про наявність вільного робочого місця для інвалідів, відсутні дані що позивачем та уповноваженими органами направлялися інваліди для працевлаштування та випадки відмови в працевлаштуванні інвалідів відповідачем.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Порядку сплати підприємствами об'єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. (1767-2001-п) та Положення "Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р. (92-91-п)

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно наведеної норми, грошові кошти, які просить стягнути позивач, є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.

За вимогами ст.18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідно до Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (314-95-п) працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Чинним законодавством передбачений обов'язок повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вільних робочих місць (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів.

Згідно обставин справи за нормативом робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідач повинен створити 3 робочих місць для працевлаштування інвалідів та повідомляти відповідні органи про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів. У відповідача протягом 2007 р. працював один інвалід, отже, обов’язок відповідача у передбачений законодавчими нормами спосіб повідомляти державну службу зайнятості, органи Мінсоцзахисту, місцеві Ради народних депутатів, громадські організації інвалідів про наявність робочого місця для працевлаштування інвалідів. Разом з тим, відповідач протягом 2007 р. лише у червні та липні повідомляв місцевий центр зайнятості про можливість працевлаштування інваліда, разом з тим про наявність вільних 2-х робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач не повідомляв, тобто відповідачем не виконаний покладений на нього чинним законодавством обов’язок по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування відповідних органів, які займаються працевлаштуванням інвалідів, про створення таких робочих місць. Такими своїми діями відповідач позбавив можливості органи по працевлаштуванню інвалідів направляти інвалідів відповідачу для працевлаштування. Крім того, колегія зазначає, що у звіті, поданому позивачу за 2007 р., за формою №310-ІІІ відповідач вказав наявність не працевлаштованого інваліда за спірний період та самостійно нарахував адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, які у визначений законом термін не сплатив.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність неналежного виконання обов'язку з боку відповідача. Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

За ч. 3 ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч. 3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Розмір пені обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Строки ст. 250 ГК України до даних правовідносин, на час дії спірних правовідносин, не поширюються.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення строків їх сплати щодо не створення одного робочого місця для працевлаштування інвалідів та задовольнив позовні вимоги.

З урахуванням наведеного судом першої інстанції прийняте законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, але апеляційним судом скасоване помилково.

За таких обставин доводи касаційної скарги спростовують висновки суду апеляційної інстанції, а касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону але помилково скасоване судом апеляційної інстанції.

Виходячи з наведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2009 року скасувати.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2009 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.