Вищий адміністративний суд України у складі:

Головуючого - судді

Розваляєвої Т. С.

(суддя-доповідач),

суддів

Сороки М. О.,

Рецебуринського Ю. Й.,

Ханової Р. Ф.,

Черпака Ю. К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року у справі за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Об'єднання "Донецькпродторг" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В липні 2009 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Об'єднання "Донецькпродторг" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем в 2008 році були порушені вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо працевлаштування інвалідів у кількості 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В запереченнях відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів –без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.

Частинами 1, 2, 3 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 за 2008 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 306 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –4 097 700 грн. 00 коп., середньорічна заробітна плата штатного працівника – 13 391 грн 18 коп.

Отже норматив робочих місць, створених для інвалідів, на підприємстві становить 12 місць.

Фактично у 2008 році на підприємстві працювало 7 інвалідів.

Також судами встановлено, що в 2008 році відповідачем щомісяця до Будьоннівсько-Пролетарської міжрайонної філії Донецького міського центру зайнятості подавались звіти за формою № 3-ПН щодо наявності вакантних місць для інвалідів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем не дотримано вимоги чинного законодавства щодо кількості інвалідів, які повинні працювати на підприємстві, в зв’язку з чим він повинен сплатити штрафні санкції та пеню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що, незважаючи на те, що кількість працюючих у відповідача інвалідів не відповідала нормативу, встановленому ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідачем здійснені всі необхідні дії для працевлаштування інвалідів, а саме: створені місця для працевлаштування інвалідів, крім того, до центру зайнятості подавалися звіти форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць для інвалідів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв’язку з тим, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність в населеному пункті за місцем знаходження Підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом від 23 лютого 2006 року № 3483-ІУ (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Як установлено судами попередніх інстанцій, на виконання вимог законодавства Підприємство щомісячно направляло до центру зайнятості звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування відповідної кількості інвалідів. Крім того, фактично на підприємстві відповідача було працевлаштовано 8 інвалідів, а інші місця залишилися вакантними у зв’язку з ненаправленням уповноваженими органами інваліда для працевлаштування.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.