Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Сіроша М.В., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Кравченко О.О., Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Городянському районі Чернігівської області на постанову господарського суду Чернігівської області від 02 квітня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2009 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Городянському районі Чернігівської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Городянському районі Чернігівської області про стягнення коштів,

У лютому 2008 року Управління Пенсійного фонду України в Городянському районі Чернігівської області звернулось до господарського суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Городянському районі Чернігівської області про стягнення суми витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачені пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у розмірі 2 456 грн. 21 коп. за пенсійними справами № 102991 ОСОБА_1 та № 101 637 ОСОБА_2. за період з 01 березня 2002 року по 31 грудня 2007 року.

Постановою господарського суду Чернігівської області від 02 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2009 року, позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в Городянському районі Чернігівської області задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Городянському районі Чернігівської області звернулось з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права та процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивачем виплачено громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пенсії по інвалідності, як потерпілим внаслідок нещасного випадку на виробництві, за період з 01 березня 2007 року по 31 грудня 2007 року у розмірі 2 456 грн. 21 коп.

Факт нещасних випадків на виробництві підтверджено Актами за формою Н-1, а також витягами із актів огляду у МСЕК, згідно яких нещасні випадки сталися з потерпілими під час їх роботи на підприємствах колишнього СРСР.

Згідно зі ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР одним із видів соціальних послуг і матеріального забезпечення, які надаються за таким страхуванням, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що включає, зокрема, пенсію по інвалідності, яка настала з таких причин.

Ч. 4 ст. 26 зазначеного законодавчого акта встановлює, що в разі, коли після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася така особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного щодо відшкодування понесених ним витрат.

П. 2 ст. 7 "Прикінцеві положення" Закону України від 22 лютого 2001 року № 2272-III "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (2272-14) (набрав чинності з 01 квітня 2001 року), встановлює, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України сплачує страхові виплати і надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не були передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати і соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом у подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Ч. 2 ст. 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі – Закон № 1105-ХІV (1105-14) ) також передбачено, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований, при цьому зазначений страховик має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Дія зазначеного Закону (1105-14) поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та на громадян –суб’єктів підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1105-ХІV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено законодавством СРСР або України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок травмування на виробництві чи професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення зі страхування від нещасного випадку відповідно до зазначеного Закону (1105-14) .

При цьому право на таке забезпечення, встановлене в Україні, не залежить від того, в якій із колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

У п. "а" ст. 27 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадянам України переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до п. 3 розділу XI "Прикінцеві положення"

Закону № 1105-ХІV (1105-14) Фондом провадяться відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація також зазначеним у ст.8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на такі страхові виплати і соціальні послуги (абзац 2); уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності зазначеним Законом (1105-14) підприємства, установи й організації не відшкодували матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами й організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника –Фондом (абзац третій).

Отже, за змістом наведеної норми обов’язок Фонду відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, які ліквідовано та на яких було ушкоджено здоров`я потерпілого.

Як зазначено в абз. 7 того самого пункту, Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених ст.

21 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці", які ліквідуються.

Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, підписаної в місті Москві 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

У ст. 3 зазначеної Угоди встановлено, що всі витрати, пов’язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за Угодою, несе держава, яка його надає. За змістом наведеної норми взаємні розрахунки між державами можуть провадитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Викладене свідчить про те, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, котра стала інвалідом внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, є Фонд. Він також має відшкодовувати витрати в разі виплати такої пенсії органами Пенсійного фонду України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2008 року №08/201 (v_201700-08) .

За наведених вище обставин суд зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 КАС України, -

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Городянському районі Чернігівської області –відхилити, а постанову господарського суду Чернігівської області від 02 квітня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2009 року –залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ст.ст. 237- 239 КАС України.